В Донецке неонацисты избивали кинозрителей и кричали: "Будем резать, готовьтесь умирать!"

98_mainЧП произошло в областной библиотеке для юношества во время кинопоказа

В донецких социальных сетях появилась информация о том, что 16 ноября неонацистские группировки шахтерской столицы избили людей, пришедших на кинопоказ фильма "Иван. В память о нашем друге" в областной библиотеке для юношества. Фильм посвящен памяти Ивана Хуторского, участника антифашистского движения в Москве, убитого неонацистами 16 ноября 2009 года в подъезде собственного дома.

Как пишут пользователи соцсетей, после появления информации о кинопоказе неонацистские группировки Донецка запланировали срыв мероприятия.

"В 17.15 возле входа в библиотеку произошло первое нападение. Двух парней, пришедших на кинопоказ, окружило около 15-20 молодых людей в спортивных костюмах, некоторые были в "балаклавах" – масках на все лицо с прорезями для глаз. После короткой перепалки, с криком "Антифашисты, готовьтесь умирать!", один нападавший брызнул в лицо парням газом из баллончика. Другие злоумышленники начали избивать парней. После того, как те оказались на земле, продолжали наносить им удары ногами", — сообщил один из пострадавших участников инцидента Всеволод Петровский.

Сотрудники библиотеки вызвали наряд милиции, который, по словам очевидцев, приехал примерно через 40 минут после происшествия. Пострадавшим была оказана первая медицинская помощь.

Через 20 минут после первого нападения работники библиотеки обратили внимание на шум на улице. Пятеро человек, из числа гостей мероприятия, вышли на крыльцо библиотеки. Выяснилось, что туда снова подошла группа нападавших. Один из них достал складной нож, угрожал им людям, находившимся на крыльце. Другой снова брызнул в их сторону из газового баллончика.

Вскоре нападавшие отошли, выкрикивая речевку: "Зиг хайль! Рудольф Гесс! Гитлерюгенд! СС!" Также вскоре выяснилось, что в арке возле здания библиотеки появились нацистские граффити.

Кинопоказ был отменен, зрители – в основном, студенты вузов – начали расходиться. Вскоре за ними началась погоня. Одна из девушек, убегавших от нападающих, сообщила, что нападавшие кричали "Анти-антифа!" и "Стой, будем резать!" Преследуемым удалось скрыться от нападавших. Несколько человек прикрывали отход отступающих.

Также, по информации организаторов, был избит один из гостей мероприятия, пришедший в библиотеку самостоятельно.

По факту нападений Ворошиловским райотделом ГУМВД Донецка начато следствие. В библиотеке сегодня телефоны не отвечают.

Источник

Ультраправих схвилювали… Троцький і незалежна Україна

trockyj„Троцький і незалежна Україна” — ці слова, схоже, не на жарт схвилювали партію „Свобода”. Дискусія та презентація книги „Український Троцький”, проведена усупереч сталінській та націонал-консервативній міфології, зібрала у київській книгарні „Є” до 60 осіб. Близько 30 ультраправих своїми вигуками та штовханиною намагались перешкодити проведенню заходу, після чого адміністрація книгарні здалась перед шантажем з боку молодиків і оголосила про скасування заходу. Серед провокаторів — кандидати в народні депутати від партії „Свобода” — Руслан Андрійко та Юрій Ноєвий, а також публіка відповідного штибу — молодь на одязі праворадикальних фірм Wehrwolf і Thor Steinar. Театральні ефекти забезпечував обдарований помічник депутата Богдана Бенюка. Цікаво, що удень „свободівці” разом з іншими опозиційними силами провели безрезультативні стояння біля Київради та парламенту, тому, очевидно, вирішили довести свою радикальність зривом заходу у книгарні. Міліція спрацювала „нормально”, тобто як завжди: знаючи про подію, вона прибула на місце через півгодини після початку хуліганських дій.

Подія доводить: академічних правих в Україні немає. Для зриву наукового диспуту ультраправі вдалися до грубої сили та погроз, чим нажахали навіть тих гостей презентації, які не відчувають жодної симпатії до Троцького і готувалися висловити свої критичні думки в рамках цивілізованої дискусії. Окрім традиційних вигукувань „Смерть ворогам”, „Комуняку — на гілляку” та „Пам’ятай, чужинець, тут господар українець” з вуст провокаторів також звучали заклики „поховати організаторів разом з цією книжкою”. Жодних аргументів проти презентації історичної праці провокатори не висловили, окрім хіба що аргументів про те, що Лев Троцький — „пропагандист ідей гомосексуалізму і сатанізму”.

Усі бажаючі мали можливість придбати книгу „Український Троцький” та поспілкуватись з упорядниками видання. Відзначимо, що книга вільно продається в українських книгарнях, а також була презентована у Києві 3 листопада — під час презентації „Нові профспілки та демократичні ліві”. Презентації неодмінно продовжуватимуться в містах України.

Прощай, Дима!

Автор: АИ

1375740172-300x234Не верится как-то, что умер правозащитник Дима Гройсман. Никогда что-то не слышал о его болезни сердца. Не укладывается в голове просто… Знал его где-то с 99-го по совместному участию в Украинской ассоциации “Международная Амнистия”. Очень талантливый парень, мог часами очень аргументированно защищать свою точку зрения, максимально раскрепощенный, жизнерадостный и целеустремленный. Особенно удивляло его поразительное чувство юмора, здоровый оригинальный цинизм… Может быть это черный юмор такой? Целиком бы соответствовало его  стилю юморить…

Как узнал, аж сердце защемило… Не припомню такого с собой… Вышел в 5 утра на улицу… Свежий ветер с моря… Прошло… Солнце встало, город просыпается! Ценим Жизнь! Помним Диму!

07-08_sud_groysman_10

Итоги марта: жить стало хуже, но веселей

Автор: Петр Черный

Pchel_pizdecОсновными трендами марта стали: ухудшение экономической ситуации в стране, демонстрация столичной властью невозможности управлять городом, бутафорные протесты оппозиции и появление локальных очагов протестов по Украине.

Помните слоган Юлии Тимошенко о весне, которая обязательно придет? Март 2013 года показал: весна, может и пришла, но оказалась страшной и холодной.

Политическая шизофрения или «очковтирательство»

Поговорим о власти и ее взгляде на ситуацию в стране. Итак, в начале марта Госстат привел данные о том, что сумма невыплаченных зарплат в Украине на 1 марта 2013 составляет до 1,102 млрд. гривен. Странно, что министр социальной политики Наталья Королевская этих цифр в глаза не видела, утверждая: государство не имеет долгов перед бюджетниками. «Снеговая катастрофа», которая упала на Киев во второй половине марта, также показала: власть и народ живут в разных экономических и топографических пространствах. Укравтодор и МЧС бодро отчитывались о том, что дороги расчищены, а Азаров благодарил их. Раиса Богатырева, очевидно, также захотела показать себя с лучшей стороны и гордо отчиталась: «эпидемия туберкулеза приостановлена». Или вы еще не почувствовали этого?

Впрочем, политическая шизофрения настигла также украинскую оппозицию. В ответ на провалы власти в бюджетной политике (а это – реальная прибыль власти, списанная с бюджетного счета в личный карман) украинская оппозиция включает свое любимое оружие – политические коммуникаты и угрозы «народной революцией». Такое впечатление, что оппозиция разыгрывает роли перед какими-то другими субъектами в поисках спонсора. Ведь и власть их не боится, да и народ, как показывают митинги и количество их участников, все это «не цепляет».

Неоппозиционные акции: шмели против рыцаря

Оппозиционные акции в существующем формате обречены на неудачу: государство и олигархи создали мощную спайку, охраняемую новыми силовиками с расширенными полномочиями. Такая махина напоминает рыцаря, окованного в латы, на лучшем скакуне. Но есть у этого рыцаря слабое место: что будет, если на него нападет рой шмелей и надежные латы превратятся в камеру пыток.

Роль таких шершней могут создать независимые профсоюзы и выступления отдельных гражданских групп. Такие инициативы пугают своей спонтанностью, сплоченностью, требованием реального результата и наказания конкретных лиц (а не абстрактной «власти»), несут для соперников ощутимую материальную угрозу: требование отдать зарплаты живыми деньгами, заплатить работникам или же вернуть средства обманутым клиентам «кадровых агентств».

Фактически, выступление в Одессе, акция против лохотрона с жильем в Киеве, борьба против задержки зарплат в Днепропетровске формируют новое политическое пространство. Заметит ли его шизоидальные оппозиционные и провластные политики?

Да, шизофрения кончается там, где начинается настоящая угроза праву собственности.

“Пряма дія”: новий старий міністр освіти означає остаточне знищення освіти

Призначення міністром освіти, молоді та спорту Дмитра Табачника означає продовження знищення освіти в Україні, вважають українські студенти. Людина, яка відзначилася корупційними скандалами та постійними спробами перевести освіту на ринкові рейки, не може бути міністром.

32т6а9б4б8а3ч8н0е4г90 Друге призначення Дмитра Табачника міністром освіти не стало різдвяним сюрпризом для студентів. Адже протягом попередніх років жодних спроб реформування української освіти годі було чекати. Відповідно, розраховувати на зміну облич також не доводилось.

Постать Дмитра Табачника з самого початку його призначення міністром освіти (це сталося в березні 2010 року) викликала спалахи незадоволення серед більшості студентства. Повторне призначення на міністерську посаду одіозного чиновника означає подальше загострення ситуації в освіті, що виллється у студентські протести.

На думку профспілки “Пряма дія” освітня політика Дмитра Табачника була і буде орієнтована на переведення освіти на ринкові рейки. “Міністерство освіти та науки продовжує неоліберальну політику своїх попередників, намагаючись остаточно перетворити освіту з суспільного блага на платну послугу, на привілей,” — повідомили у профспілці.

“Табачник нас навчив тільки одному — свої інтереси ми можемо відстояти лише на вулиці”, — зазначають у профспілці: “Це ми будемо робити і далі. Лише самоорганізація та незалежний низовий протест студентів, викладачів та науковців може врятувати нашу науку та освіту”.

Нагадаємо, що у відповідь на ініціативи Дмитра Табачника восени 2010 профспілкою “Пряма дія” було розгорнуто кампанію проти комерціалізації освіти. Студентські протести охопили тоді 14 міст, на вулиці вийшло близько 20 тисяч студентів, основною вимогою яких було скасування постанови про введення у вишах платних послуг. Тоді студентство перемогло: більшість їхніх вимог було виконано.

Але постанова про платні послуги — не єдина “блискуча ідея” міністра освіти. Серед інших його ноу-хау можна перерахувати:
• скорочення обсягу державного замовлення у вишах на 42%;
• намагання просунути недосконалий закон Про вищу освіти, що суперечив інтересам студенства та викладачів;
• проведення у Києві сумнівного Форуму міністрів освіти;
• намагання недопустити, аби колектив НТУУ КПІ після закінчення контракту ректора Михайла Згуровського самостійно обрав собі керівника.

Доля закону Про вищу освіту досі не вирішена, хоча закон більше півроку перероблявся спеціально сформованою для цього комісією на чолі із М.Згуровським. М.Згуровський лишився ректором НТУУ КПІ завдяки підтримці студенства — адже сперечатися із 5000 студентів, що стояли під воротами МОНМС із вимогою “прибрати руки від КПІ”, Дмитро Табачник не наважився.

Що ж до Форуму міністрів освіти, то у відповідь на намагання міністра вирішити долю освіти за зачиненими дверима та без думки студентсва, профспілка “Пряма дія” восени 2011 року намагалась провести Контрфорум “Інший бік освіти”, успішному проведенню якого завадила міліція. “Ми хотіли розповісти про реальні проблеми у галузі освіти, про те, як студенти бачать альтернативу сучасносу стану речей. Намагалися провести ряд лекції і семінарів, але проти нас виставили спецпідрозділи міліції”, — згадують учасники контрфоруму. — “На студентському контрфорумі було кілька сотень учасників з різних країн: Грузії, Білорусії, Росії, США, Великобританії. Якби не студентські протести, форум міністрів залишився б ніким не поміченою “галочкою” в послужному списку Дмитра Табачника”.

Незалежна студентська профспілка «Пряма дія»

Перемоги протестів у 2012 році

Авторка: Оксана Дутчак

Приклади чого вдалося досягти в цьому році та коротка інструкція до боротьби в наступному

Ті, хто не вірять у Діда Мороза, борються з песцем на вулицях країни. І перемагають.

бунтуй-кохай Теоретично дорослі люди знають, що Діда Мороза (Святого Миколая, зубних фей і добрих ельфів) не існує і позитивні зміни в житті рідко трапляються лише тому, що вони були слухняними. Можливо, в тому числі і цим вимірюється дорослість людини – усвідомленням, що за позитивні зміни часто необхідно боротися. А у нашій реальності боротися треба не лише за позитивні зміни, а найчастіше просто відбивати негативні. Саме цим кожного дня займаються на вулицях України, виходячи на акції протесту, обурюючись і вимагаючи змін – у 2012 році відбувалося 9 протестів щодня всередньому. Наприкінці протестного року хочеться підсумувати перемоги, яких добилися ті, хто достатньо дорослий, щоб не вірити в дива і не чекати на них.

За попередніми даними моніторингу Центру дослідження суспільства, який проводиться за підтримки фонду «Відродження», у 2012 році на кожну сотню протестів приходилося 5 поступок з боку влади або осіб, установ, підприємств, до яких зверталися протестувальники. Частина з цих поступок часткові, частина – проміжні. Частина з них взагалі може обернутися зовсім і не поступками, як сталося із протестами пільговиків проти закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Одна із найактивніших хвиль протесту за останні роки змусила владу поступитися. Але лише до червня 2012 року, коли шумова завіса довкола прийняття мовного закону дала можливість без проблем проголосувати за, здавалося б, такий небажаний для пільговиків закон.

Часткові, проміжні і обернені, короткострокові і довгострокові, локальні і всеукраїнські – всі ці поступки є маленькими або великими перемогами колективних протестних дій. І на найважливіших з них хотілося б зупинитися – саме через масштаби протестних кампаній, які змусили владу змінити свою політику.

Так, у жовтні 2012 року могли святкувати перемогу ті, хто переймається долею науки, яка, як відомо, в Україні вимираючий вид. Верховна Рада виділила додаткові кошти на фінансування Національної Академії наук – факт безумовно похвальний, якщо не брати до уваги, що кошти на науку знайшлися лише після організованих протестів працівників Академії по всій країні. Зокрема у Львові близько 150 науковців запитували «Чи потрібна неукам наука?», більше сотні їх колег в Одесі запевняли, що «Кто не финансирует свою науку – будет финансировать чужую», трохи менше сотні у Харкові попереджали, що «Нищие ученые сегодня – нищая страна завтра». Не оминув протест учених і Київ, де їх вийшло більше сотні. Їх перемога дає надію, що ще як мінімум рік наука в Україні жеврітиме – не надто позитивний висновок для святкування, але вже який є.

Представники іншої професії – журналісти та громадські активісти провели іншу успішну кампанію, намагаючись захистити себе від можливих кримінальних переслідувань. Вони побоювалися, і не без підстав, що законопроект № 11013 про введення кримінальної відповідальності за наклеп може стати важелем тиску на пресу та засобом для політичної розправи, на чому наголошували навіть у Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Саме тому вони виходили на вулиці, часто з білими аркушами паперу як символами можливого посилення цензури. Ці протести можна було побачити в жовтні в Ужгороді, Дніпропетровську, Києві, Херсоні, Сумах, Сімферополі, Донецьку, Одесі та інших містах. Верховна Рада зняла законопроект з розгляду буквально напередодні хвилі протестів: чи то через перспективу журналістського страйку, чи то через вибори, які були не за горами.

Ще на початку року, в лютому, перемоги добився і український студентський рух, який уже більше року проводив кампанію «Проти деградації освіти» і який можна назвати найуспішнішим у Європі. У рамках кампанії студентські та громадські активісти боролися і проти законопроекту «Про вищу освіту». У результаті законопроект відкликали та залучили до його доопрацювання широку громадськість, в тому числі представників університетів та студентських організацій. Так, ще в цьому році, до відкликання законопроекту, активісти спробували прорватися до будівлі Верховної Ради та помітингували під Кабміном. Через кілька місяців – на початку грудня Кабмін схвалив новий законопроект «Про вищу освіту», який був розроблений за участі «низів» і викликав як обережні похвали, так і обережу критику. Так,  новий законопроект робить державне замовлення більш прозорим, краще регламентує матеріальне та формальне становище студентів. Однак, як слушно зазначають експерти, сам по собі навіть хороший закон в освітній сфері не вирішить проблеми, оскільки з року в рік частка фінансування освіти у ВВП стабільно зменшується – у наступному році на 7,7%.

Іншою успішною кампанією проти законодавчих ініціатив наших народних обранців стала кампанія проти законопроекту № 2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів». По-суті ця протестна кампанія виступила на захист самого права на протест, яке законопроект міг суттєво обмежити, встановлюючи дводенний термін сповіщення про мирне зібрання, впроваджуючи невичерпний перелік місць, де їх можна заборонити проводити, накладаючи додаткові зобов’язання на організаторів та учасників зібрання, фактично унеможливлюючи стихійне мирне зібрання і т. д. Хоча успіх кампанії проти законопроекту №2450 можна назвати проміжним і масові протести почалася вже після поступки з боку влади, виступи проти законопроекту № 2450 варто згадати. Хоча б тому, що ланцюг протестів навесні та кампанія під назвою «Останнє мирне зібрання» у вересні стали одними із наймасштабніших за географічним охопленням.

Центром весняного ланцюга протестів стала столиця – у Києві активісти на захист свого конституційного права виходили чотири рази (в середині березня, наприкінці березня, на початку квітня, та у травні). Вже після перших київських протестів законопроект було відправлено на доопрацювання. Однак цей проміжний успіх активістів не задовольнив. У Львові протестували в березні та травні. У травні на захист мирних зібрань виходили також в Миколаєві, а в Кіровограді протестували під гаслом «Ми не рабы – рабы немы». На початку вересня силами правозахисників та активістів було організовано кампанію «Останнє мирне зібрання» яка охопила Канів, Івано-Франківськ, Харків, Луцьк, Львів, Миколаїв, Рівне, Суми, Тернопіль, Запоріжжя. «Фиг вам, а не 2450!» вигукували в Донецьку, у Луганську стверджували, що «Песец, песец пришел к мирным собраниям в Украине!», а в Києві Верховну Раду закидали туалетним папером, копійками та гнилими помідорами.

Можна лише сподіватися, що за проміжною перемогою здобудеться і більш-менш остаточна. Бо в іншому разі зовсім не Дід Мороз, а ссавець з родини псових може прийти не лише до мирних зібрань.

Окрім загальноукраїнських кампаній, протестами у 2012 році активні громадяни добивалися і локальних перемог – змушували роботодавців виплачувати зарплатню і зупиняли незаконні будівництва, вибивали ремонти доріг і відбивали підвищення цін на комунальні послуги, протидіяли закриттям навчальних установ і закладів охорони здоров’я. Як показує аналіз Центру дослідження суспільства, якраз боротьба проти локальної конкретної проблеми найчастіше досягає успіху. Особливо якщо її учасники вдаються до конфронтаційної тактики, такої як страйк чи перекриття дороги, а також якщо вони не зупиняються на одному протесті, а проводять тривалі протестні кампанії. Можна вважати цей підсумок короткою інструкцією до боротьби у 2013 році.

Первые плоды “реформы” железной дороги

thumbnail-20121214120042n Скоростной поезд Hyundai «Интерсити» №149-150, следующий по маршруту Донецк-Киев, несколько часов стоял в поле между Донецком и Харьковом.

По сообщениям пассажиров, в вагоне не было ни света, ни тепла. «Хорошо, что еду вторым классом. В нашем вагоне людей побольше, поэтому температура — всего -5° С. В первом, где людей меньше — все -10° С», — написала в Facebook одна из пассажирок поезда.

По ее словам, персонал поезда очень долго не отвечал на вопросы, что произошло, и только потом пассажирам сообщили, что к пяти утра поезд должны отбуксировать до станции Лозовая.

В свою очередь журналистка Кристина Бердинских, которая также была в поезде, сообщила, что простояв в поле два часа, поезд таки был отбуксирован на станцию Лозовую.

«Локомотив дотянул поезд до Лозовой. В Лозовой вышли и два часа сидели на железнодорожном вокзале. В 6:20 нас пересадили на другой поезд. В Киеве должны были быть в 5:56, но будем в 11 или 12», — написала она.

За последние две недели произошло более десятка различных поломок поездов Hyundai. Напомним, эти вагоны тремя партиями прибыли в Украину через Одесский порт весной этого года.

По материалам Думской.нет

Пологи чи агонія? Проти чого протестуватимуть українські залізничники

Автор: Оксана Дутчак

ж5д4т1р6а4в5а У статті на англійській Вікіпедії про залізницю в Мексиці читаємо наступне: «У 1995 році мексиканська влада оголосила про приватизацію FNM (державної залізниці), яку розділять на чотири основні системи. Під час реструктуризації для приватизації FNM скасувала послуги пасажироперевезення у 1997 році».

Така от коротка констатація факту, який докорінно змінив мексиканську інфраструктуру: по землі в країні можна пересуватися лише автобусами. Автобуси, як і дороги для них, діляться на дві категорії – дорогі і погані. Про цей факт і його наслідки я згадую кожного разу, коли українська влада заявляє про наміри «реструктуризувати», «оптимізувати» або «модернізувати» якусь галузь.

Ось настала черга і нашої залізниці. Того факту, що в галузі існують проблеми, не буде заперечувати ніхто. Ці проблеми настільки серйозні, що вимагають радикальних і невідкладних заходів. Але чи таких, які енергійно кинулася втілювати українська влада? Хоча чиновники та політики переконують, що з цих реформ народиться оновлена і покращена система пасажироперевезень, є всі підстави вважати, що судомні спроби «покращення» є не пологами, а агонією української залізниці.

Саме через ці підозри 10 грудня у багатьох містах України пройдуть акції протесту залізничників на яких буде озвучено низку вимог, більшість з яких можна звести під один знаменник невдоволення «оптимізацією», «реструктуризацією» і «модернізацією» по-українськи. Також залізничники збираються підняти цілий букет питань щодо умов своєї роботи та тіньової сторони бізнесу під назвою «пасажироперевезення». Це, в тому числі, питання поганих умов і низької оплати праці, некомпетентність і корумпованість керівників, дискримінація незалежних профспілок, порушення колективного договору.

Згідно з моніторингом Центру дослідження суспільства, який проводиться за підтримки фонду «Відродження», в цьому році проблеми Укрзалізниці будуть підніматися на вулицях не вперше. 10 вересня у Києві залізничники з усієї України пікетували Міністерство інфраструктури, вимагаючи, в першу чергу, підвищення зарплати та повернення нічних поїздів. Цього ж дня у Кіровограді відбувся протест проти скасування кількох поїздів, які проходили через місто. Проти цього ж люди вийшли у Бердичеві. 14 вересня протести проти скасування поїздів, дизелів та електричок мали місце у Рівненській області – у Рівному та Сарнах. 3 жовтня у Харкові залізничники також протестували проти скорочення поїздів – вимагали дати їм можливість працювати і збільшити зарплатню. 12 листопада проти скасування маршрутів протестували в Миколаєві.

Можна припустити, що ці протести, як і майбутній страйк 10 грудня, лише початок реакції суспільства на судомні спроби «покращення». А поки що політики та чиновники повторюють мантру про збитковість пасажироперевезень, не ставлять під сумнів дотації на вантажоперевезення, знімають поїзди з маршрутів, які залишає за собою Російська залізниця, обирають купівлю ледь не найдорожчих поїздів із можливих варіантів і роблять заяви про майбутню приватизацію. Саму «необхідність» зробити залізницю прибутковою влада взагалі розглядає як єдино можливий варіант «розвитку» галузі. Хоча колія може мати набагато важливіше призначення, ніж приносити прибутки у приватну, чи навіть державну кишеню. Адже вона є ключовою інфраструктурою, яка може забезпечити доступну мобільність людей і товарів, а отже має слугувати не короткозорим приватним, а довгостроковим суспільним інтересам.

В устах українських чиновників приватизація звучить майже як доконаний факт. Утім не слід думати, що це обов’язково спричинить скасування пасажироперевезень, як трапилося в Мексиці. Вона, наприклад, може призвести до занедбання цього транспорту, за прикладом Індонезії, де ринкові реформи створили міста без тротуарів і старенькі поїзди, які в робочі дні буквально штурмують пасажири. Або до фрагментації галузі, банкротства компанії, якій належить інфраструктура залізниці та до аварій з людськими жертвами через неналежне технічне обслуговування, як це сталося у Великобританії.

Хтось може заперечити – навіщо впадати в крайнощі, адже є і позитивні приклади. Але як можна сподіватися на сякі-такі позитивні результати приватизації у країні, де суспільного контролю над економічними реформами фактично не існує?

Потрібно усвідомлювати одну річ: що би не зробили з українською залізницею, це матиме відчутні довготривалі наслідки для всього суспільства, яке знаходиться по інший бік елітних «огороджених» житлових масивів. Це фундаментально вплине на подальший розвиток усього громадського транспорту і його доступність, а отже і на все економічне життя країни. За відсутності суспільного контролю, яким у реформах влади навіть не пахне, наслідки приватизації можуть стати не просто поганими, а катастрофічними. І реформа, в такому випадку, якщо й не закінчиться агонією, то народить покруча, який слугуватиме короткостроковим інтересам кількох, а не довгостроковим інтересам усіх.

ПРЕС-РЕЛІЗ: Націоналісти здійснили напад на організаторів освітньої ініціативи

3 грудня 2012 р.

У суботу 1-го грудня у Тернопільському краєзнавчому музеї десятеро неонацистів напали на чотирьох організаторів презентації журналу соціальної критики «Спільне», використавши в якості зброї газові балони, стільці та підручні канцелярські приладдя. Просвітницький захід було присвячено проблемі захисту трудових прав найманих працівників.

За свідченнями потерпілих, за годину до початку заходу до приміщення краєзнавчого музею увірвалися 10 неонацистів, більшість з яких є футбольними хуліганами ФК «Нива». Одному з організаторів нападники розбили руку степлером. Іншому потерпілому після сутички довелося перебинтувати поранену голову. Через півгодини після бійки на місце прибули лікарі та міліція. За фактом нападу порушується кримінальна справа.

Попри отримані травми, бійка не стала на заваді проведенню запланованої презентації часопису, під час якої йшлося про проблеми експлуатації найманих працівників і захисту їхніх прав. Цей освітній захід мав на меті донести до аудиторії аналіз численних фактів про сучасні тенденції порушення трудових прав та можливості організованого спротиву. Відповідальність за напад взяла на себе ультраправа організація «Тризуб», мотивуючи свій вчинок бажанням «захистити тернопільчан від лівацької пропаганди» та «вберегти пам’ять жертв голодомору, відстояти честь держави та Бога».

Як повідомляють потерпілі, до нападу причетний член ВО «Свобода», який за кілька днів до заходу погрожував організаторам та мобілізував інших учасників нападу, зокрема футбольних уболівальників ФК «Нива».

Зрив просвітницьких ініціатив, напади на вільні дискусійні майданчики, протидія критичним соціальним починанням стали нормою для українських ультраправих. Приміром, у лютому ультраправі зірвали студентське обговорення законопроекту «Про вищу освіту» в Харкові, а Центр візуальної культури, вільний майданчик для академічних дискусій і мистецьких проектів, не раз ставав мішенню насильницьких нападів радикальних націоналістів. У жовтні цього року було скоєно напад на членів незалежної студентської профспілки «Пряма дія». Ультраправі напали на активістів, коли ті поверталися з акції проти систематичного порушення прав учнів Вінницького ПТУ. Прохід ВО «Свобода» у парламент, як видно, не стримує представників цієї партії від застосування фізичного насильства.

Насильницькі дії радикальних націоналістів не повинні лишитися безкарними, вважають організатори заходу та редакційний колектив журналу «Спільне».

Журнал соціальної критики «Спільне» – колективний некомерційний аналітичний та просвітницький проект, метою якого є аналіз соціальної дійсності у вітчизняному та світовому масштабі. Проект складається з регулярно оновлюваного сайту commons.com.ua та друкованого видання, що виходить двічі на рік. Кожен випуск журналу присвячений розгляду певної актуальної теми, серед яких питання освіти, містобудування, класової експлуатації, расизму тощо. Завдання проекту — аналіз та критика: увиразнення соціальних проблем, визначення їхніх причин і пошуки засобів для їх вирішення, а також — проблематизація панівних стосунків та порушення status quo. Позиція видання — ліва та антикапіталістична. Редакція працює на громадських засадах.