С Новым годом!

59847489

Товарищи, друзья и подруги, читатели и читательницы!

“Помидор” поздравляет вас с наступающим Новым годом и желает всем счастья, любви и успехов в борьбе!

Встретимся уже в 2013-м!

Протестная Одесса: итоги года

Собрал и упорядочил Сергей Ищенко, «Левая оппозиция», Одесса

с8о7п5р2о7д5е8с5с6аВ новогодние дни принято подводить итоги года уходящего. «Помидор» не собирается нарушать традиций, потому напомнит своим читателям, что интересного и важного случилось в нашем городе в году 2012. Сразу предупреждаем: тут не будет официальной хроники, приключений мэра и депутатов (там, конечно же, было много забавного и даже фееричного, но сейчас не об этом), предвыборной и прочей политической возни. Не будет и «скандалов, интриг, расследований» в духе жёлтой прессы. Поговорим о другом. О том, что интересно нам, и, питаем такую надежду, вам тоже, дорогие наши читатели и читательницы. А именно – о социальном протесте. Тем более, 2012-й был более чем богат на столкновения между гражданами с одной стороны, «отцами города», чиновниками и капиталистами – с другой. Итак, приступим.

В самом начале марта одесскую общественность всколыхнули вести, пришедшие из соседнего Николаева. Трагедия Оксаны Макар вывела на улицы больше полутора сотен человек – разного возраста, пола, социального происхождения, разных политических убеждений. Казалось бы, все уже давным-давно привыкли, что в нашей стране для представителей высших классов и их отпрысков-мажоров закон не писан. Тем не менее, поступок николаевских судей и правоохранителей, отпустивших на волю насильников и убийц – выходцев из «элиты», вызвал искреннее негодование. Неужели общество выздоравливает? Не знаем, как вы, а мы – оптимисты. Кстати, массовые протесты в Николаеве и Одессе дали результат. Под пристальным взглядом общества отмазать преступников не удалось.

Летом в Одессе разразились пляжные войны. Одесситы и гости города, привыкшие отдыхать на море, с удивлением обнаружили, что теперь это не так уж и просто. Самые известные городские пляжи внезапно оказались оккупированы частными структурами. По закону, побережье – достояние общественное, а частники могут брать деньги лишь за пользование топчанами и прочим пляжным инвентарём. Но капиталистам в нашей стране можно всё. В том числе и плевать на законы. В ответ инициативные группы, созданные пользователями социальных сетей и завсегдатаями «Одесского форума», начали партизанские вылазки на «частные» пляжи. Охранники, естественно, пытались их выгнать, доходило до столкновений. А потом начались осенние холода, и бунт пляжников утих. Тем не менее, проблема не решена. Это значит, что следующим летом предстоят новые битвы за побережье.

Сентябрь отметился массовой акцией в защиту старой Одессы: несколько сотен горожан пришли в Воронцовский переулок отстоять знаменитый «дом с одной стеной», уникальную оптическую иллюзию, которой угрожала (впрочем, чему удивляться?) жадность капиталистов, решивших построить тут очередной особняк. И таки отстояли: правящая партия вынуждена была пойти на попятную, стройку остановили. Впрочем, объект так и не разобрали…

В октябре Одесса присоединилась к всеукраинской кампании в защиту науки. Более ста учёных потребовали под стенами облгосадминистрации не сокращать расходы на научные исследования. В конце концов, Верховная Рада выделила дополнительные средства на финансирование Академии наук. Эта победа, пишет Оксана Дутчак, «даёт надежду, что ещё как минимум год наука в Украине протянет – не слишком позитивный вывод для празднования, но уж какой есть».

Наконец, в ноябре одесситы ответили маршем по Дерибасовской на планы мэрии повысить цены на проезд в городских маршрутках. Лозунг протестующих «4 гривны за проезд? Давай, до свиданья!» всё же был услышан «отцами города», но как-то своеобразно. Вместо 4-х гривен одесситам предлагают платить за переполненные микроавтобусы и хамоватых водителей 3 или 3,50.

На протяжении года очень активно проявляли себя активисты зоозащитного движения. Прошли десятки акций против истребления бездомных собак, издевательств над животными в цирке, меховой промышленности. Самой массовой из них стал, безусловно, марш Fair Play против варварской зачистки Украины от уличных животных во имя футбольного чемпионата Евро-2012: по центральным улицам города прошлись около полутысячи человек!

Свои акции проводили и инвесторы долгостроев. Показательно, что среди них – даже участники государственной программы инвестирования молодёжи: строившийся по ней дом на улице Бочарова до сих пор стоит недостроенным. Жертвам строительных афёр не помогло ни перекрытие дороги, ни даже попытка прорваться к президенту Януковичу во время его визита в Одессу. Воз, как говориться, и ныне там.

2012 год отметился также возникновением движения «СтопХам», направленного против жлобства автовладельцев, накопивших на покупку дорогих машин, но так и не научившихся по-человечески парковаться. «СтопХам» действует вполне интеллигентно, клея на лобовые стёкла автомобилей хамов красивые наклейки. Тогда как простой народ борется со жлобством по-своему, особо не церемонясь.

Не раз и не два вспыхивали бунты жильцов против отключений света, бездействия коммунальных служб и прочих радостей жизни в городских домах. Самой популярной и действенной формой городской герильи оказалось перекрытие дороги, после которого, как по мановению волшебной палочки, проблемы сразу же начинались решаться. Правда, не обошлось и без весьма печальных случаев, главная причина которых, по нашему мнению – в отсутствии солидарности.

Имели место и выступления рабочего класса. Можно вспомнить, например, трудовой конфликт в одесском аэропорту, акции протеста работников «Черномортехфлота» и Одесского авторемонтного завода, забастовку на судне «Северодвинский» на канале Дунай – Чёрное море, попытки создания независимого профсоюза в Измаиле. Самым громким выступлением пролетариата стал, конечно же, протест строителей стадиона «Черноморец».

Что очень показательно, большинство из этих выступлений проходили без политических флагов, а попытки политиков попиариться на социальном протесте участники этого самого протеста встречали без особого энтузиазма. Это не может не радовать. Как и тот факт, что во многих случаях социальный протест не обходился без участия одесских левых радикалов, ряды которых, пусть не так быстро, как хотелось бы, но всё же растут. Так что, есть повод для оптимизма!

Новогодние праздники закончатся, но проблемы, порождённые украинским капитализмом, никуда не денутся. Ну, вы поняли, что это значит…

ГАСЛО: Твір про твір: звичайна біографія в незвичайний час

Arkadij_Gajdar__Goryachij_kamen

Радянський Союз на своїх початках – це та держава, де праця кожного помітна, де вона – той ґвинтик, без якого не обійтися. Держава, що мала величезний потенціял, передусім людський, де «нормальність» – це творчість, а не вечір Вконтакті чи за пивом. (Ірина Чеботнікова, “Ліва опозиція”)

Про що мова? До чого тут дитяча книжка? І чому саме 30 грудня?

Читайте на ГАСЛО

“Пряма дія”: новий старий міністр освіти означає остаточне знищення освіти

Призначення міністром освіти, молоді та спорту Дмитра Табачника означає продовження знищення освіти в Україні, вважають українські студенти. Людина, яка відзначилася корупційними скандалами та постійними спробами перевести освіту на ринкові рейки, не може бути міністром.

32т6а9б4б8а3ч8н0е4г90 Друге призначення Дмитра Табачника міністром освіти не стало різдвяним сюрпризом для студентів. Адже протягом попередніх років жодних спроб реформування української освіти годі було чекати. Відповідно, розраховувати на зміну облич також не доводилось.

Постать Дмитра Табачника з самого початку його призначення міністром освіти (це сталося в березні 2010 року) викликала спалахи незадоволення серед більшості студентства. Повторне призначення на міністерську посаду одіозного чиновника означає подальше загострення ситуації в освіті, що виллється у студентські протести.

На думку профспілки “Пряма дія” освітня політика Дмитра Табачника була і буде орієнтована на переведення освіти на ринкові рейки. “Міністерство освіти та науки продовжує неоліберальну політику своїх попередників, намагаючись остаточно перетворити освіту з суспільного блага на платну послугу, на привілей,” — повідомили у профспілці.

“Табачник нас навчив тільки одному — свої інтереси ми можемо відстояти лише на вулиці”, — зазначають у профспілці: “Це ми будемо робити і далі. Лише самоорганізація та незалежний низовий протест студентів, викладачів та науковців може врятувати нашу науку та освіту”.

Нагадаємо, що у відповідь на ініціативи Дмитра Табачника восени 2010 профспілкою “Пряма дія” було розгорнуто кампанію проти комерціалізації освіти. Студентські протести охопили тоді 14 міст, на вулиці вийшло близько 20 тисяч студентів, основною вимогою яких було скасування постанови про введення у вишах платних послуг. Тоді студентство перемогло: більшість їхніх вимог було виконано.

Але постанова про платні послуги — не єдина “блискуча ідея” міністра освіти. Серед інших його ноу-хау можна перерахувати:
• скорочення обсягу державного замовлення у вишах на 42%;
• намагання просунути недосконалий закон Про вищу освіти, що суперечив інтересам студенства та викладачів;
• проведення у Києві сумнівного Форуму міністрів освіти;
• намагання недопустити, аби колектив НТУУ КПІ після закінчення контракту ректора Михайла Згуровського самостійно обрав собі керівника.

Доля закону Про вищу освіту досі не вирішена, хоча закон більше півроку перероблявся спеціально сформованою для цього комісією на чолі із М.Згуровським. М.Згуровський лишився ректором НТУУ КПІ завдяки підтримці студенства — адже сперечатися із 5000 студентів, що стояли під воротами МОНМС із вимогою “прибрати руки від КПІ”, Дмитро Табачник не наважився.

Що ж до Форуму міністрів освіти, то у відповідь на намагання міністра вирішити долю освіти за зачиненими дверима та без думки студентсва, профспілка “Пряма дія” восени 2011 року намагалась провести Контрфорум “Інший бік освіти”, успішному проведенню якого завадила міліція. “Ми хотіли розповісти про реальні проблеми у галузі освіти, про те, як студенти бачать альтернативу сучасносу стану речей. Намагалися провести ряд лекції і семінарів, але проти нас виставили спецпідрозділи міліції”, — згадують учасники контрфоруму. — “На студентському контрфорумі було кілька сотень учасників з різних країн: Грузії, Білорусії, Росії, США, Великобританії. Якби не студентські протести, форум міністрів залишився б ніким не поміченою “галочкою” в послужному списку Дмитра Табачника”.

Незалежна студентська профспілка «Пряма дія»

Захар Прилепин – “Десятка”

Автор: Анатолий Каплан

д3е2с8я0т6к6а Если вы хотите блеснуть перед своей подругой или женой знанием современного русскоязычного литературного контекста, или, по крайней мере, его частью — сборник рассказов, составленный Захаром Прилепиным "Десятка" — это то, что вам нужно. Концепция сборника, по словам автора, предполагала включить в книгу наиболее значимых авторов, дебютировавших в первом десятилетии 2000-х годов. Естественно, что по литературному полю они все так или иначе близки к Прилепину. Но не к идейному Прилепину, как в романе про молодых ультраправых экстремистов "Санькя", а к Прилепину, который пишет просто хорошую литературу.

В контексте актуального обсуждения о двух разных современных литературах, авторы сборника при знакомстве с их произведениями за пределами "Десятки" представляют в равной степени как новый идейный реализм, так и инновативную литературу, ищущую вседозволенности в современных условиях абсолютной творческой свободы.

Очень много детских воспоминаний, как попытка вернуть что-то утраченное, и видимо есть, что возвращать, поскольку все авторы так или иначе выросли на закате СССР, а в студенческие годы столкнулись с перестройкой, которая, как известно, ломала людей, погружая общество в совсем другие правила жизни, зачастую жестокие и совсем не понятные. В совокупности, в «Десятке» задействованы все ужасы и мифы социальной сферы последних 20-30 лет: дедовщина в армии на грани безумия в рассказе М. Елизарова; разделённые распадом государства и последующей войной в Чечне друзья детства; студент-журналист ставший водителем у бандитов, и т .д. Если сравнивать с мировым литературным полем, то перед нами, по сути, сборник рассказов авторов потерянного поколения, среди представителей одного из которых были такие авторы как Ремарк, Хемингуэй, Фицджеральд, и другие. Основной чертой представителей этой литературной группы было прохождение войны в раннем возрасте с последующими проблемами в социальной адаптации. Перестройка и реформы 90-х годов дали республикам бывшего СССР своё собственное потерянное поколение, и, возможно, новых литературных звёзд – покажет время.

Познакомиться с самим сборником можно здесь.

Помним про Робоски

кпр598ео045 28 декабря в Одессе, в печальную годовщину бомбардировки мирных жителей в провинции Ширнак, близ селения Робоски, что в Турции, около десятка левых активистов из "Боротьбы", "Левой Оппозиции" и РКАС им. Махно провели пикет турецкого консульства в знак памяти об убитых.

Участники пикета призвали премьер-министра Турции Эрдогана прекратить убийства и выразили солидарность с борющимся курдским народом. По словам организаторов акции, в Турции постоянно гибнут люди, многих арестовывают по политическим мотивам, курдам запрещено называть своих детей на родном языке…

Одесские левые активисты крайне возмущены таким положением вещей и считают, что ситуацию можно переломить только солидарными интернациональными действиями.

Перемоги протестів у 2012 році

Авторка: Оксана Дутчак

Приклади чого вдалося досягти в цьому році та коротка інструкція до боротьби в наступному

Ті, хто не вірять у Діда Мороза, борються з песцем на вулицях країни. І перемагають.

бунтуй-кохай Теоретично дорослі люди знають, що Діда Мороза (Святого Миколая, зубних фей і добрих ельфів) не існує і позитивні зміни в житті рідко трапляються лише тому, що вони були слухняними. Можливо, в тому числі і цим вимірюється дорослість людини – усвідомленням, що за позитивні зміни часто необхідно боротися. А у нашій реальності боротися треба не лише за позитивні зміни, а найчастіше просто відбивати негативні. Саме цим кожного дня займаються на вулицях України, виходячи на акції протесту, обурюючись і вимагаючи змін – у 2012 році відбувалося 9 протестів щодня всередньому. Наприкінці протестного року хочеться підсумувати перемоги, яких добилися ті, хто достатньо дорослий, щоб не вірити в дива і не чекати на них.

За попередніми даними моніторингу Центру дослідження суспільства, який проводиться за підтримки фонду «Відродження», у 2012 році на кожну сотню протестів приходилося 5 поступок з боку влади або осіб, установ, підприємств, до яких зверталися протестувальники. Частина з цих поступок часткові, частина – проміжні. Частина з них взагалі може обернутися зовсім і не поступками, як сталося із протестами пільговиків проти закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Одна із найактивніших хвиль протесту за останні роки змусила владу поступитися. Але лише до червня 2012 року, коли шумова завіса довкола прийняття мовного закону дала можливість без проблем проголосувати за, здавалося б, такий небажаний для пільговиків закон.

Часткові, проміжні і обернені, короткострокові і довгострокові, локальні і всеукраїнські – всі ці поступки є маленькими або великими перемогами колективних протестних дій. І на найважливіших з них хотілося б зупинитися – саме через масштаби протестних кампаній, які змусили владу змінити свою політику.

Так, у жовтні 2012 року могли святкувати перемогу ті, хто переймається долею науки, яка, як відомо, в Україні вимираючий вид. Верховна Рада виділила додаткові кошти на фінансування Національної Академії наук – факт безумовно похвальний, якщо не брати до уваги, що кошти на науку знайшлися лише після організованих протестів працівників Академії по всій країні. Зокрема у Львові близько 150 науковців запитували «Чи потрібна неукам наука?», більше сотні їх колег в Одесі запевняли, що «Кто не финансирует свою науку – будет финансировать чужую», трохи менше сотні у Харкові попереджали, що «Нищие ученые сегодня – нищая страна завтра». Не оминув протест учених і Київ, де їх вийшло більше сотні. Їх перемога дає надію, що ще як мінімум рік наука в Україні жеврітиме – не надто позитивний висновок для святкування, але вже який є.

Представники іншої професії – журналісти та громадські активісти провели іншу успішну кампанію, намагаючись захистити себе від можливих кримінальних переслідувань. Вони побоювалися, і не без підстав, що законопроект № 11013 про введення кримінальної відповідальності за наклеп може стати важелем тиску на пресу та засобом для політичної розправи, на чому наголошували навіть у Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Саме тому вони виходили на вулиці, часто з білими аркушами паперу як символами можливого посилення цензури. Ці протести можна було побачити в жовтні в Ужгороді, Дніпропетровську, Києві, Херсоні, Сумах, Сімферополі, Донецьку, Одесі та інших містах. Верховна Рада зняла законопроект з розгляду буквально напередодні хвилі протестів: чи то через перспективу журналістського страйку, чи то через вибори, які були не за горами.

Ще на початку року, в лютому, перемоги добився і український студентський рух, який уже більше року проводив кампанію «Проти деградації освіти» і який можна назвати найуспішнішим у Європі. У рамках кампанії студентські та громадські активісти боролися і проти законопроекту «Про вищу освіту». У результаті законопроект відкликали та залучили до його доопрацювання широку громадськість, в тому числі представників університетів та студентських організацій. Так, ще в цьому році, до відкликання законопроекту, активісти спробували прорватися до будівлі Верховної Ради та помітингували під Кабміном. Через кілька місяців – на початку грудня Кабмін схвалив новий законопроект «Про вищу освіту», який був розроблений за участі «низів» і викликав як обережні похвали, так і обережу критику. Так,  новий законопроект робить державне замовлення більш прозорим, краще регламентує матеріальне та формальне становище студентів. Однак, як слушно зазначають експерти, сам по собі навіть хороший закон в освітній сфері не вирішить проблеми, оскільки з року в рік частка фінансування освіти у ВВП стабільно зменшується – у наступному році на 7,7%.

Іншою успішною кампанією проти законодавчих ініціатив наших народних обранців стала кампанія проти законопроекту № 2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів». По-суті ця протестна кампанія виступила на захист самого права на протест, яке законопроект міг суттєво обмежити, встановлюючи дводенний термін сповіщення про мирне зібрання, впроваджуючи невичерпний перелік місць, де їх можна заборонити проводити, накладаючи додаткові зобов’язання на організаторів та учасників зібрання, фактично унеможливлюючи стихійне мирне зібрання і т. д. Хоча успіх кампанії проти законопроекту №2450 можна назвати проміжним і масові протести почалася вже після поступки з боку влади, виступи проти законопроекту № 2450 варто згадати. Хоча б тому, що ланцюг протестів навесні та кампанія під назвою «Останнє мирне зібрання» у вересні стали одними із наймасштабніших за географічним охопленням.

Центром весняного ланцюга протестів стала столиця – у Києві активісти на захист свого конституційного права виходили чотири рази (в середині березня, наприкінці березня, на початку квітня, та у травні). Вже після перших київських протестів законопроект було відправлено на доопрацювання. Однак цей проміжний успіх активістів не задовольнив. У Львові протестували в березні та травні. У травні на захист мирних зібрань виходили також в Миколаєві, а в Кіровограді протестували під гаслом «Ми не рабы – рабы немы». На початку вересня силами правозахисників та активістів було організовано кампанію «Останнє мирне зібрання» яка охопила Канів, Івано-Франківськ, Харків, Луцьк, Львів, Миколаїв, Рівне, Суми, Тернопіль, Запоріжжя. «Фиг вам, а не 2450!» вигукували в Донецьку, у Луганську стверджували, що «Песец, песец пришел к мирным собраниям в Украине!», а в Києві Верховну Раду закидали туалетним папером, копійками та гнилими помідорами.

Можна лише сподіватися, що за проміжною перемогою здобудеться і більш-менш остаточна. Бо в іншому разі зовсім не Дід Мороз, а ссавець з родини псових може прийти не лише до мирних зібрань.

Окрім загальноукраїнських кампаній, протестами у 2012 році активні громадяни добивалися і локальних перемог – змушували роботодавців виплачувати зарплатню і зупиняли незаконні будівництва, вибивали ремонти доріг і відбивали підвищення цін на комунальні послуги, протидіяли закриттям навчальних установ і закладів охорони здоров’я. Як показує аналіз Центру дослідження суспільства, якраз боротьба проти локальної конкретної проблеми найчастіше досягає успіху. Особливо якщо її учасники вдаються до конфронтаційної тактики, такої як страйк чи перекриття дороги, а також якщо вони не зупиняються на одному протесті, а проводять тривалі протестні кампанії. Можна вважати цей підсумок короткою інструкцією до боротьби у 2013 році.

Музичне ГАСЛО: «Cios». Стрітпанк хмельницький

Cios-300x300

Останні роки на українському Oi!/streetpunk-фронті, як правило, без змін. Такі події як вихід нових музичних альбомів трапляються украй рідко. Тому вихід дебютного альбому хмельницького гурту «Cios» з однойменною назвою, безперечно, є подією помітною.

Більше інформації на ГАСЛО

Одесские новости: ничего хорошего

ч4а7с0со2б Море продано. Журналисты сообщают, что большой кусок побережья в районе набережной на Ланжероне перешёл в собственность неких пяти частных лиц. А значит, скорее всего – будет закрыт для одесситов. Началось всё ещё в далёком 2008 году, когда фирма «Нерум» (владельцы дельфинария «Немо») заключила договор с управлением инженерной защиты территории города и развития побережья о строительстве прогулочной набережной. По договору, вроде как, территория, как и всё на ней построенное, должны были остаться в собственности города. Но этой осенью «Нерум» внезапно подал в суд на городские власти, потребовав себе новосозданное имущество – несколько строений, фонтаны, клумбы, подпорную стенку и саму вымостку. Появилась и третья сторона – пять человек, совершенно случайно оказавшиеся учредителями «Нерума», заявившие, что ещё 1 октября получили от фирмы права на набережную. Все требования истцов были удовлетворены судом, вердикт никто не обжаловал, а значит, он вступил в законную силу. Сайт Думская.нет сообщает, что МБТИ уже выдало новоявленным собственникам техпаспорта и документы, подтверждающие их права на набережную. Так что, сограждане, можем попрощаться с ещё одним куском когда-то нашего общего побережья. Пикантная подробность – одним из хозяев набережной является соучредитель фирмы «Нерум» Андрей Кисловский, депутат горсовета от… Коммунистической партии Украины.

Всё-таки повысят. Официальный сайт мэрии сообщает, что цены на проезд в городских маршрутках всё-такит1а4к5с2о3у0 повысят. Начальник департамента транспорта Павел Стерлядов говорит, что при нынешних ценах на проезд среди перевозчиков отсутствует конкуренция (!), а значит, у них нет стимула повышать качество услуг и обновлять транспортный парк (!!!). Протесты одесситов сумели образумить власти лишь на 50 копеек: вместо запланированных ранее 4 гривен маршрутка будет стоить 3,50. Таким образом, утверждают «отцы города», можно будет ожидать появления на городских маршрутах, зацените – до 80 новых автобусов ежегодно! Превращению Одессы в Нью-Васюки мешает только то обстоятельство, что даже за 3,50 власти не гарантируют повышение качества перевозок на соответствующий цене уровень… Короче говоря, господа градоначальники, ждите новых протестов в ближайшее время!