«Гринпис»: политика «малых дел»?

Статья Марии Туровец, которую мы предлагаем вашему вниманию, появилась на сайте наших товарищей Российского социалистического движения. Она посвящена экологическому движению, а конкретно – известной международной организации “Гринпис”. Тем не менее, по нашему мнению, изложенные в ней мысли весьма интересны для левых активистов в целом.  

жжжжж В левых кругах «Гринпис» зачастую оценивается как полукапиталистический проект управляемого протеста. Тем не менее, это редкая организация, которая занимается вопросами экологии не только на экспертном уровне, но и на уровне гражданской активности. Поэтому декларирующий свою аполитичность «Гринпис» парадоксальным образом становится довольно эффективным политическим агентом.

Я точно помню момент, когда у меня появилось определенное мнение о «Гринписе». Это было на лекции одного из редких российских преподавателей, который учился в Европе и потому был лишен обычной постсоветской политической безысходности. Он сказал что-то вроде: «Говорят, что общественные организации преследуют только свои узкие цели. Но это не совсем так. В конце концов, есть организации, которые держатся на волонтерской работе, например, «Гринпис». Несложная идея, состоявшая в том, что люди могут добровольно собираться для защиты общих интересов, меня, тогда еще студента-социолога, задела. Она никак не вязалась с представлением о политике как о грязной игре за интересы узких групп элит, с обязательным подкупом, запугиванием и экономической предопределенностью».

Впоследствии при первой возможности я устроилась промоутером в «Гринпис», стараясь донести эту светлую мысль до всех посетителей монструозного торгового центра. Мысль, что характерно, до граждан не доносилась. Цинизм и паранойя часто были непробиваемы. «Гринпис» обвиняли в продажности и нечестности, причем «покупатели» назывались самые разные, от спецслужб и мифического «Запада» до конкретных производителей, чья продукция была признана экологичной. Даже люди, которым хотелось бы верить в честные гражданские организации, с трудом представляли себе их. Отчаяние перед реальностью рынка в худшем смысле слова было настолько сильным, что последним аргументом оставался тезис «ничего все равно не изменить». И этот тезис как раз был самым спорным, ведь за свое существование «Гринпис» сделал много «малых», но существенных дел. Однако паранойя обладает свойством смысловой герметичности: через теорию заговора и неолиберальные мифы при желании можно объяснить абсолютно все. Трудно решиться поверить в лучшее, когда окружающая жизнь доказывает обратное.

Могла ли тогда я и другие люди, с осторожностью и сомнением пытавшиеся верить в силу гражданских объединений, поддержать какую-то действительно политическую организацию? Вряд ли. Когда оптовые закупки участников митинга принимаются как норма, любое политическое участие вызывает отвращение. В такой ситуации организации вроде «Гринписа» хороши как раз тем, что декларируют свой отказ от «продажной политики». Однако в широком смысле политика — это обустройство полиса, и в этом значении «Гринпис» все же политическая организация. Хотя политика «Гринписа» начинается с малых дел, малые дела отстаиваются последовательно и планомерно, даже в противостоянии с существующей властью, подчиненной капитализму. Так было, например, с Байкалом, когда после недолгого периода замкнутого водооборота ЦБК вновь позволили сбрасывать ядовитые отходы в озеро. После этого «Гринпис» проводил митинги в защиту Байкала по всей России. А не так давно в ходе свободного Интернет-голосования Владимир Путин был избран главным врагом Байкала. «Гринпис» совместно с Экологической вахтой по Северному Кавказу противостоит попыткам сделать из кавказской природы элитарный курорт в лучших традициях неолиберализма. Противостоит, в том числе, в поле политики, хотя «Гринпис» позиционирует себя как неполитическую организацию. Действительно, «Гринпис» не сотрудничает ни с одной из партий в России или в мире, но пытается включить экологические вопросы в политическую повестку. И уже в этом проявляется постоянное рабочее противостояние «Гринписа» капиталистической системе. Но этим противостояние не ограничивается. Многие акции, связанные с политикой, не поддерживаются «Гринписом» официально, но соответствуют духу организации. Например, в лагере в Химкинском лесу среди добровольцев порой можно было встретить до половины московского офиса «Гринписа».

Конечно, когда-то «Гринпис» был организацией более яркой, хипповской и в чем-то более революционной. Уже по символике ясно, что к ее созданию причастны хиппи и пацифисты. Сегодня же люди, профессионально работающие в «Гринписе», сидят в обычных скучных офисах, хоть и оснащенных чуть более экологичным оборудованием. Однако именно этот уровень узкоспециализированной экспертизы делает «Гринпис» прогрессивной организацией в ситуации, когда информация имеет большее значение, чем собственность. Ведь многих от политической активности отталкивает именно ощущение, что, сколько бы ни знал сам человек, его «переиграют» политики и привластные структуры, обладающие гораздо большим объемом информации. Поэтому важно то, что экспертную информацию в «Гринписе» делают доступной для понимания неспециалистам. В чем-то эксперты «Гринписа» возвращают людям веру в их органы чувств. Так, когда петербуржец видит нефтяные пятна на Неве и связывает их с плохим качеством питерской воды, правительство Петербурга опровергает эту связь, а эксперты «Гринписа» возвращают и уточняют ее. Так вскрываются властные, классовые отношения и экономические, стоящие за экологическими бедствиями. При этом, национальные границы не останавливают акций протеста: пальмовое масло, из-за которого вырубают тропические леса Индонезии, используемое на заправках британского нефтепроизводителя, может послужить поводом для акций в Финляндии, а авария АЭС на Фукусиме – для создания протеста с помощью популярного искусства в Испании.

Программа «Гринписа» радикальна настолько, что предлагает изменить даже уровень повседневных привычек. И в этом пункте, пожалуй, «Гринпис» как проект наиболее уязвим.

Еще Славой Жижек в «Повторяя Ленина» писал:

Если сегодня следовать прямому призыву действовать, само действие будет совершено не в пустом пространстве – это будет действие ВНУТРИ гегемонических идеологических координат: те, кто «действительно хотят помочь людям» вовлекаются в (несомненно благородные) предприятия, такие как «Врачи без границ», «Гринпис», феминистские и анти-расистские кампании, к которым не просто терпимо относятся, но даже поддерживаются СМИ, даже если они вторгаются на территорию экономики (скажем, оглашают и бойкотируют компании, которые не соблюдают экологическое законодательство или используют детский труд) – их терпят и поддерживают, пока они не приближаются к определенному пределу. Такой вид деятельности представляет собой великолепный экземпляр интерпассивности: деятельности не для того, чтобы добиться чего-либо, а для того, чтобы избежать действительных изменений. Вся эта фанатичная гуманитарная, политически корректная и т.д. деятельность соответствует формуле «Давайте будем менять что-то постоянно, но так, чтобы глобально все оставалось тем же самым».

Политика «Гринписа» позволяет получать иллюзию причастности к борьбе за экологию и не изменять ничего. Можно, например, жертвовать небольшую сумму представляющим «Гринпис» красивым девушкам. Это дает право получать бюллетень, удостоверение сторонника «Гринписа» и наслаждение от причастности к модной экологической теме. Или посетить семейный экологический праздник, разрисовав тканевую сумку с ребенком. Однако в отличие от стран «золотого миллиарда», в России охрана природы еще не стала обязательным правилом, да и незатронутая человеком природа осталась во многих местах.

Поэтому и нельзя сказать, что в борьбе за экологию активные сторонники «Гринписа» стремятся не менять ничего. В существующих условиях ничего не менять как раз значило бы отдать окружающую среду на откуп логике рынка, чему «Гринпис» мягко, но сопротивляется. А из легких, ни к чему не обязывающих экологических акций и праздников иногда приходят сторонники, готовые к серьезной борьбе. Участие в бытовых акциях позволяет задуматься над политической повесткой, и, что важнее, научиться взаимному доверию и общим действиям. А после общих «малых дел» получается собирать достаточно успешные митинги, как, например, митинг в защиту Байкала в Петербурге в 2010 году, который собрал больше участников, чем Стратегия-31. Некоторые из активистов начинали сотрудничество с «Гринписом» еще школьниками с уборки мусора в лесу, а за год научились водить моторки, брать пробы воды, освоили основы альпинизма. В отличие от простейшей волонтерской помощи эта более сложная работа требует подготовки на специальных тренингах. Например, активист «Гринписа» никогда не будет допущен к сложной провокационной акции, пока не пройдет тренинг по ненасилию. Такой подход может казаться слишком осторожным, но это хотя бы отчасти гарантирует безопасность активистов. Акции «Гринписа» скорее направлены на то, чтобы выставить проблему и тех, кто ее создает, смешной. Только в случаях, когда эти методы не работают, активисты приступают к более серьезным ненасильственным протестам, обычно в виде создания «живого щита» на пути техники. Например, классикой таких акций стала защита китов, когда активисты на моторных лодках закрывали животных от гарпунов. Но, конечно, не всегда такие акции уместны и не всегда они достигают цели. Трудно представить себе активистов, приковавших себя к ЦБК и добившихся его остановки. Все, что может сделать «Гринпис» — обратить внимание на проблему, сделать ее обсуждаемой, а политические решения зависят от политической борьбы, в том числе и нашей.

В любом случае, критика «Гринписа» должна учитывать его сильные стороны. «Гринпис» не радикален и сторонится политики, зато может проводить экспертизу и каждодневную работу, поддерживать скучную, неяркую деятельность, которую так мало ценят многие активисты, но которая и есть плоть политики. Из нее вырастает новое сознание, гражданская и протестная активность как попытка защитить хрупкий проект более совершенного мира от прикрывающейся экономической необходимостью власти.

Бастуй, Британия

111130134404_strike_304x171_pa Британские бюджетники – госслужащие, учителя и врачи – протестуют против пенсионной реформы. В общенациональной забастовке участвуют более двух миллионов человек, не работают школы, суды и пункты пограничного контроля в аэропортах. Соцопросы показывают, что общественное мнение на стороне протестующих.

В среду, 30 ноября, во всей Великобритании госслужащие, работники здравоохранения и учителя вышли на всеобщую забастовку против реформирования пенсионной системы. Общенациональная забастовка работников бюджетной сферы, организованная Британским конгрессом профсоюзов (TUC), является крупнейшей с конца 1970-х годов. В ней приняли участие более двух миллионов человек, состоящих в 23 британских профсоюзах и профессиональных объединениях.

Общенациональная забастовка была объявлена после 18 месяцев безуспешных переговоров представителей британских профсоюзов с британским коалиционным правительством.

Основное требование бастующих направлено против изменения основных трех пунктов пенсионной системы: увеличения пенсионного возраста, повышения пенсионных взносов и принципа расчета пенсии.

Согласно планам британского правительства пенсионный возраст для работников бюджетной сферы планируется поднять с 60 до 66 лет для мужчин и женщин к апрелю 2020 года. Также правительство планирует увеличить процент выплаты в пенсионный фонд на 3,2% в 2012–2014 годах с зарплат, составляющих более 18 тысяч фунтов стерлингов в год. Работники бюджетной сферы, зарплата которых варьируется от 15 до 18 тысяч фунтов стерлингов в год, будут выплачивать в пенсионный фонд 1,5% от своей зарплаты. Согласно новой системе, расчет пенсии будет производиться исходя из средней зарплаты по сумме выслуги лет (сейчас размер пенсии работников бюджетной сферы рассчитывается исходя из размера последней зарплаты).

В среду общенациональная забастовка парализовала обычную жизнь всей страны – от занятий в школе до работы судов и пограничных пропускных пунктов в аэропортах.

В Хитроу на работу вышли только 73% диспетчеров и 58% членов летных экипажей. Офицеры иммиграционной службы, как и во время последней забастовки 30 июня, поддержали акцию протеста.

Чтобы справиться с объемом работы в аэропортах, вместо 18 тысяч бастующих сотрудников иммиграционных и пограничных служб были наняты временные заместители. В частности, пресс секретарь премьер-министра в среду работал в аэропорту Хитроу на пограничном пропускном пункте. О задержках вылетов ни в одном из аэропортов не сообщается.

По всей стране в среду было закрыто около двух тысяч общеобразовательных школ – 58% от их общего числа.

35 тысяч работников больниц не вышли на работу, что повлекло за собой отмену более 60 тысяч несрочных запланированных хирургических операций.

Из зарплаты работников социальной сферы, не вышедших на рабочие места во время забастовки, будет вычтена оплата за 30 ноября.

Главный секретарь министерства финансов Дэни Александр отметил, что в худшем случае забастовка может стоить британской экономике до 500 миллионов фунтов.

В 13.00 по лондонскому времени (17.00 мск) от здания суда в лондонском Сити многотысячная демонстрация двинулась в сторону района Вестминстер, где расположено здание британского парламента. Вечером 29 ноября, накануне демонстрации, вдоль маршрута шествия, который проходит через деловой район Лондона Сити, часть корпораций в качестве меры предосторожности забила стекла своих офисных зданий деревянными панелями.

Небольшие пикеты сотрудников социальной сферы прошли перед зданиями, где расположены их рабочие места. Массовые митинги начались днем в Лондоне, Бирмингеме, Манчестере, Лидсе, Эдинбурге, Кардиффе, Глазго и других городах Великобритании. Демонстранты вышли с уже знакомыми британцам плакатами «No cuts» – «Нет сокращениям» расходов на бюджетный сектор. По окончании шествий по центральным улицам городов перед собравшимися выступили представители профсоюзных организаций.

Тем временем британский премьер-министр Дэвид Кэмерон в среду отвечал на вопросы депутатов в Палате общин, в частности его планами по урегулированию социальных проблем интересовался Эдд Миллибан, лидер оппозиции. Сессия вопросов и ответов, большая часть которых касалась общенациональной забастовки, была настолько эмоциональной, что председатель палаты парламента шесть раз призывал депутатов к порядку.

Кэмерон назвал забастовку «неправильной», отметив, что переговоры с представителями профсоюзов продолжаются: «Они состоялись вчера, будут завтра, в пятницу». В своей речи премьер не единожды подчеркнул, что партия лейбористов оплачивается профсоюзами, как и вопросы ее лидера Миллибана.

В ответ Миллибан заявил, что, в отличие от Кэмерона, не станет «демонизировать женщину, подающую обед в школе, уборщицу, медсестру – людей, которые зарабатывают за неделю столько, сколько канцлер платит за горнолыжный отпуск».

Согласно опросам общественного мнения, большая часть британцев поддерживает забастовку.

Профсоюзы планируют продолжать забастовку до окончания рабочего дня в среду.

Источник

Расизм в Київському зоопарку

dvornik Багато з нас звикли дивитися американські фільми про чорношкірих вуличних наркоторговців та бандитів. В багатьох з нас вселилася думка, що майже всі чорношкірі – начебто, бандити та наркоторговці.

Цей стереотип є зовсім неправильним, а наша безглузда ненависть – всього навсього наслідок нашого страху, і саме вона рухає нами коли ми, наче для виплеску буденної злості і образ від побутових проблем, намагаємося звинуватити в негараздах когось не схожого на нас. Та ненависть буде керувати нами доти, доки ми не спробуємо зрозуміти чому саме так, поки ми не почнемо дивитися саме в соціальний, а не расовий, корінь будь-якої проблеми…

Чорношкірий чоловік Фред Окоро приїхав до України з невеличкого нігерійського містечка та вже через рік отримав українське громадянство. Фред за своє життя побував і в Італії, і в Німеччині, проте своїм домом вважає Україну, бо тут його сім`я… Дружина Фреда вийшла за нього не тому що Фред міліонер чи африканський принц – ні, він простий працьовитий нігерієць з бідної родини, який ніколи не працював на високооплачуваних “престижних” роботах… Різноробочий, сміттяр, прибиральник, будівельник…

Фред завжди працював чесно і старанно, але всюди натикався на непорозуміння з начальством, адже він мігрант, а значить слабший, тому всі кортіли нажитися на його праці, намагалися експлуатувати його. Проте він ніколи не був рабом – Фред завжди, при будь-яких обставинах і в будь-якій ситуації намагався стояти за себе та захищати свою людську гідність.

Коли Фред повернувся з Нігерії в Україну, втративши попередню роботу за час поїздки на свою батьківщину, він одразу пішов до центру зайнятості. Спочатку Фред мав йти на вакансію різноробочого до бригади озеленення в аеропорті «Бориспіль», проте щось там не склалося і йому через три місяці біржі запропонували працювати в Київському зоопарку. Фред дуже зрадів, адже в нього є своя сім`я, яку йому треба годувати.

Все йшло непогано: чорношкірий громадянин України Фред Окоро працював робочим по озелененню і отримував свою низьку, але стабільну заробітну плату. Через пару місяців Фреду запропонували піти на інший зоопарківський об`єкт прибиральником. Фред погодився, адже його запросили, а він щиро бажав бути вправним працівником.

Офіційно посада називалася на кшталт «прибиральник приміщення», але фактично в обов`язки входила і важка робота двірника. Нам вдалося дізнатися, що на тому об`єкті завжди працювало по дві людини. Проте Фред старанно працював і справлявся сам, старанно прибираючи і дев`ятиповерхове приміщення і всю прилеглу територію. Фред дізнався що він один виконує роботу двох аж на шостий місяць роботи – йому розповіла одна колишня працівниця… І якось Фред підійшов з цією проблемою до свого керівництва, на що йому було сказано, що він буде працювати там сам і отримувати ту ж саму заробітну плату.

За словами Фреда Окоро, заступник директора зоопарку з госпчастини – Євген Долженко завжди казав, що в зоопарку головний саме він, що він і директор, і заступник директора, і все буде так як захоче він. Фред вирішив приходити на роботу о 5-ій ранку та йти, відповідно (після вісьми годин роботи), після 14-00. Слід зазначити, що Фред цілком справлявся з поставленою задачею і відпрацьовував визначений восьмигодинний робочий день.

Майже одразу Фред став помічати, що в табелі «приходу-уходу» на роботу, який знаходиться у охоронця, викреслено час його приходу і написано іншу цифру. Таким чином за табелем виходило, що Фред працював не з 5ї до 14ї, а з 9ї до 14ї. Фред спитав охоронця, навіщо той робить це та фальсифікує офіційний документ, але охоронець сказав що це робить сам… заступник директора зоопарку з госпчастини Долженко.

За кілька днів Фреда повідомив один з його начальників, що Долженко дуже прагне його звільнення. Тоді Фред почав питати мешканців того будинку, де він прибирав (будинок стоїть на балансі зоопарку) чи задоволені вони його роботою. В результаті жодна людина не сказала нічого поганого про професійні якості та працьовитість Фреда як прибиральника двору, і Фред назбирав близька 60-ти підписів на свою підтримку, де мешканці підтвердили що задоволені якістю прибирання. Пізніше Фред додавав ці підписи до своїх звернень до досі байдужої влади…

З тих пір почалася хвиля морального тиску на Фреда Окоро. Начальство приставило до нього охоронця, котрий спостерігав за ним, роблячи по декілька разів на день обхід. Фред почав також помічати, що в підвальному підсобному приміщенні, де він тримав прибиральний інвентар та робочий одяг хтось буває в час його відсутності та навіть щось шукає в тому одязі. Ключі від приміщення були лише в нього та… охоронця. Також у розмовах з мешканцями Фреду неодноразово про це розповідали.

Ситуація загострилася, коли на нього стали тиснути іншими методами – казати, ніби бачили його в метро в робочий час, хоча він був в той час на роботі і були свідки (при тому що і начальник, котрий казав це, також був на роботі в той час). В результаті з Фреда цілком безпідставно вирахували гроші за чотири робочі дні.

Коли Фред Окоро отримав свою законну річну відпустку йому у вигляді відпускних дали якусь смішну мізерну суму – менше 200 гривень. Коли Фред спробував розібратись в цій ситуації його лише посилали від одного начальника до іншого, перекладаючи відповідальність за брутальні та антизаконні дії один з одного. Кожен день Фреду натякали на те, що йому треба звільнитись… Проте вони не могли звільнити Фреда просто так, адже в нього на руках були підписи мешканців та свою роботу він виконував вправно.

Якось охоронець підійшов до Фреда і сказав: «Долженко хоче тебе бачити». Фред зайшов до кабінету та заступник директора Київського зоопарку з госпчастини одразу почав допитувати різні подробиці Фредового життя, а потім дав йому анкету, питання якої були наступного характеру: про кредити в банках, про дітей, про те чи не був Фред судимий в Нігерії, інформацію про родину та зв`язки за кордоном і т.д. Фред відмовився заповнювати незрозумілу анкету, не передбачену трудовим законодавством.

Тиск відчувався в усьому. Заступник з госпчастини Долженко прикладав всіх зусиль, щоби ізолювати Фреда від колективу зоопарку, щоби принизити його… Проявлявся тиск навіть в дрібницях: всі співробітники зоопарку отримували заробітну плату на банківську картку, яку робили кожному співробітнику в перший місяць роботи; Фред її не мав і після півроку роботи, а коли пішов до бухгалтерії поцікавитись чому йому не роблять картку – йому сказали, що це наказ заступника директора зоопарку з госпчастини пана Долженка. Крім того за Фредом постійно стежили. Співробітники боялися спілкуватися з ним, інакше вони автоматично потрапляли до «чорного списку». Вже після того як Фред звільнився з зоопарку, його побачили розмовляючого з однією з робітниць зоопарку – її після того звільнили.

В кінці кінців Фреду було заявлено вже максимально відверто, що начальство не хоче бачити «чорножопих» працівників в зоопарку, і що йому ліпше піти самому. Тоді Фред Окоро звернувся до офіційної зоопарківської профспілки, де йому навіть поообіцяла допомогти одна жінка. Проте з часом заступник директора Долженко жорстко натиснув на неї і діло було “зам`яте”. Після цього Фред дізнався про заснування незалежної профспілки “Захист Праці” в Київському зоопарку і одразу вступив в її лави. Дізнавшись про це, начальство жорстко “пресонуло” Фреда використувуючи відверті погрози та залякування. В цих умовах, памятаючи про усю небезпеку для своєї сім`ї, Фред був вимушений написати заяву про звільнення «за власним бажанням». Проте мужній чорношкірий хлопець Фред Окоро не здався…

Фред почав писати свої листи в органи влади. Нажаль, єдина реакція – лише обіцянки розібратися. Хоча було і два засідання комісії по трудовим спорам… Вперше до нього прийшов додому листоноша і вручив листа від зоопарку, за який Фред розписався. Відкривши конверт він побачив лише білий чистий лист паперу… Фреду пощастило, що йому випадково подзвонили в день засідання комісії за участю представників КМДА та Державної інспекції з охорони праці в час, коли вона вже починалася, інакше б він туди не потрапив. Фред каже, що під час роботи комісії йому сказали чекати, а члени комісії закрилися в кабінеті з директором та заступником хвилин на 10 та про щось розмовляли. Вдруге Фреда повідомили пересічні співробітники зоопарку. Якби не вони, то він не був би там навіть присутнім.

Фред Окоро також зазначає, що заступник директора з господарської частини Київського зоопарку Долженко Є.В., який і стоїть в авангарді расистської атаки в Київському зоопарку, проживає безкоштовно, тобто за рахунок зоопарку, прямо в адмінкорпусі в готельному номері, навіть не сплачуючи за комунальні послуги. Так зазначає Фред Окоро і свої небезпідставні припущення не боячись висловлює у своїх листах до влади.

Фред уже нічого не хоче від адміністрації зоопарку, лише хоче щоби люди знали про ті несправедливості, лише хоче доказати, що право людини на працю не має попиратися і всі громадяни України мають право на роботу та достойне до себе ставлення. Навіть коли людина народилася в іншій країні, і навіть коли вона має інший кольор шкіри.

Невже ж положення Конвенції Міжнародної Організації Праці №111 про заборону дискримінації у праві на працю через расову та національну приналежність не діють у провідному зоопарку України? Чи довго ми й далі будемо миритися з відвертими та брутальними проявами расизму в самому серці нашої країни?

Джерело: Клуб Журналістських Розслідувань “Захист Праці”

Чорнобильці з труною перекрили центр Донецька

Жалобна хода з порожнім гробом за участю чорнобильців та інших пільговиків перекрила центр Донецька. Таким чином мітингувальники висловлюють протест проти політики влади. Водночас хода містом з порожнім гробом стала своєрідною формою поминок за померлим 27 листопада учасником акції протесту-голодування, повідомляє  "Острів".

"Ми, ветерани всіх категорій, ветерани праці та служби в збройних силах, ми робітники й інженери, ми — народ Донбасу і всі, хто приїхав підтримати нас, звертаємося до Президента, звертаємося до Генерального прокурора з вимогою зупинити судовий і міліцейський "бєспрєдєл" у державі, залишити спроби протизаконних дій і маніпуляції цінностями героїчного минулого нашої країни і народу України та забезпечити гідне життя всіх категорій громадян — від новонародженого до глибокого старця ", — заявили учасники мітингу.

Шестеро людей несуть на плечах порожню труну, за якою сформувалася колона людей. На кришці труни лежить хліб. На хресті з зав`язаним рушником, який несуть перед труною, напис — "Конопльов Геннадій Іванович" та роки життя. Чотири людини несуть вінки перед труною.

Колона рухається по проїжджій частині вулиці Університетської. Її супроводжують правоохоронці — близько 10 осіб, які спостерігають за ходом подій.

Колона йде повільно. Виникла пробка, рух ускладнено, машини сигналять. У натовпі люди тримають у руках плакати: "Львів з Донецьком", "Одеса з Донецьком" і прапор з написом "Запоріжжя".

Рух у центрі міста заблоковано.

Як відомо, 27 листопада в Донецьку невідомі в присутності вищих міліцейських чинів регіону демонтували намет голодуючих. В ході операції одному з учасників акції протесту-голодування Геннадію Конопльову стало погано, в результаті чого він помер.

В Крыму вышли митинговать матери с голодными младенцами

ллллллл Сегодня, 28 ноября, в Симферополе на площади Советской митинговали матери-одиночки, которые требовали выплаты ежемесячных детских пособий

На площади собрались около полусотни симферопольских женщин, которые пришли митинговать с детьми на руках, некоторые принесли даже грудных младенцев, сообщает ТСН.ua. Женщины держали в руках плакаты – «Януковичу на…ть — дети голодают. Матерей нас много — рать, нас не запугают!», «Постыднейших деяний не найдешь на свете, чем деток держать на голодной диете!».

«Моему ребенку 1,4 месяца. До года нам выплачивали обещанные 2000 гривен, сейчас мы получаем 130 гривен в месяц. Что можно купить на эти деньги? На уход за домашним животным идет 130 гривен, но не на ребенка. Даже на пачку памперсов не хватает. Нам надо кормить детей», — возмущались участники митинга.

Присутствующие на митинге, представители крымского министерства труда и социальной политики объяснили отсутствие социальных детских выплат, задержками денежных поступлений из Киева и пообещали, что на этой неделе ситуация разрешится.

«В связи с перераспределением госбюджета основные средства социальной политики на выплату пособий должны поступить на этой неделе. Возможно, они уже сейчас поступили. Мне в течение часа должны сообщить об этом из казначейства», — сообщила заместитель министра труда и социальной политики Крыма Ирина Кручек .

ГАСЛО: Спасибі прикладу Донбасу за опір правлячому класу!

ртвеонглгшлдадлллллл 

27 листопада 2011 року в Донецьку, в ході знесення наметового містечка учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, був убитий шахтар-інвалід Геннадій Конопльов. Він не був чорнобильцем. Він був порядною людиною, з розвиненим почуттям соціальної справедливості і домагався збереження за чорнобильцями пільг. Враховуючи те, які витрати на лікування змушені нести колишні ліквідатори чорнобильської аварії, позбавлення їх пільг, по суті, є смертним вироком. Конопольов загинув від серцевого нападу: його затоптали кримінальні покидьки, які, спільно з міліцією, розганяли акцію протесту.

Далі читайте на ГАСЛО

Озброєні ВИЛАМИ пенсіонери взяли штурмом Донецьку адміністрацію!

дедушко Близько сотні мітингувальників-пенсіонерів у Донецьку вибили двері будинку Донецької обладміністрації.

Як повідомляє сайт "В городе. Донецк", близько сотні осіб пенсійного віку, які називають себе членами спілки ошуканих вкладників, оточили донецьку обладміністрацію і вимагають особистої зустрічі c губернатором Андрієм Шишацьким.

Мітингувальники виступають за зниження комунальних тарифів та дотримання прав пільговиків, зокрема, мова йде про дітей війни і чорнобильців, пише "Донбасс.ua".

Як зазначає видання, люди озброєні вилами і лопатами.

Між учасниками мітингу і охороною обладміністрації сталася бійка, в результаті якої були виламані пластикові двері на вході до вестибюлю та вибиті вікна.

Під час зіткнення постраждав охоронець ОДА. Через отримані травми він втратив свідомість. Незабаром потерпілого забрала машина швидкої допомоги.

За словами мітингувальників, поштовхом до штурму послужив розгін мітингу чорнобильців поблизу Пенсійного фонду в Донецьку.

Як повідомляє "Донецк.Комментарии", мітингувальникам протистоїть близько двох десятків охоронців. Акцією протесту керує депутат Ленінської райради в Донецьку Дмитро Верзилов.

За матеріалами Інфопорн

“Не здавайся!” – третій міжнародний турнір з міксфайту серед антифашистів

doc20646438_26137684 "Не здавайся!" — Міжнародний турнір по міксфайту серед антифашистів, який проводиться з 2009-го року. Перший турнір відбувся рівно через рік після вбивства Федора Філатова. Другий був присвячений Івану Хуторському і відбувся в Києві у квітні 2010 року, потім був третій турнір в Мінську. У кожному з них брало участь кілька десятків спортсменів, серед яких були як аматори, так і професіонали, на останніх двох були також дівчата.

Рік від року рівень організації, кваліфікація спортсменів та інтерес до турніру тільки росли, що підштовхнуло організаторів до нового формату проведення змагань. Було вирішено розширити кількість міст, в яких будуть проводитися змагання, зробити відбіркові тури по всій Росії, в Україні та Білорусії. Переможці кожного з них зійдуться у фіналі.

Наприкінці листопада 2011-го року в Києві був даний старт низці відбіркових етапів турніру, і результати проведеного заходу виправдали задумку організаторів на всі сто відсотків. Турнір зібрав близько 50 спортсменів з кількох міст України: Києва, Кривого Рогу, Дніпропетровська, Вінниці, Тернополя та Запоріжжя. Виступити приїхали також спортсмени з Росії. Рівень, який показали учасники очікувано виріс, бійці представляли такі стилі єдиноборств, як тайський бокс, джиу-джитсу, бойове самбо та інші. За напруженням пристрастей і напруженості бої нічим не поступалися професійним, і результат поєдинку міг бути найнесподіванішим. Переможці турніру отримали пам’ятні призи.

Організаторський колектив закликає просувати тему спорту серед молодих людей і мотивувати їх до здорового способу життя, брати участь у відбіркових етапах "Не здавайся!" І допомагати в їх проведенні.

Соціальний Опір