Під стінами Верховної Ради зарили скарб із забороненою літературою

DSC_0461 Напередодні Дня Конституції під стінами Верховної Ради письменники та правозахисники провели літературну акцію проти закону «Про захист суспільної моралі». Незважаючи на важкі погодні умови, на боротьбу із цензурою вийшли письменники Сергій Жадан та Андрій Кокотюха, а також ключові фігури правозахисного руху Володимир Яворський, Володимир Чемерис та Костянтин Рєуцький.

Активісти Громадської кампанії проти встановлення цензури ЗМІ та творів мистецтва, що спеціально приїхали на акцію з різних регіонів України, виступили з вимогою оскаржити конституційність норм Закону «Про захист суспільної моралі». Біля стін Українського Парламенту були розгорнуті транспаранти з гаслами «ЗА СВОБОДУ вираження ПОГЛЯДІВ!» і «НІ ганебному закону про захист суспільної моралі!». За огорожею грізно вишикувалися люди в чорних балахонах з прорізами для очей, уособлюючи нову українську інквізицію, що викликало нарікання з боку правоохоронних органів.

Перед початком літературної акції правозахисники розповіли присутнім про небезпеку існування Закону «Про захист суспільної моралі» та закликали до рішучих дій задля його скасування. Свої слова вони підкріпили підписами під зверненням до голів парламентських фракцій. На думку правозахисних експертів, даний закон створює передумови для системних порушень свободи вираження поглядів в Україні та негативно впливає на міжнародний імідж країни.

Більше фото: ПЦ “Поступ”

Джерело: “Хроніка самозахисту”

Гарантія прав — класова боротьба, не Конституція

y_056a4645 28 червня, в День конституції, представники лівих профспілок «Захист праці», «Пряма дія» та «Автономна спілка трудящих» провели під Верховною Радою акцію протесту “проти неоліберальних ДЕформ”, курс на які взяло керівництво країни. Серед найнебезпечніших ініціатив було згадано проект пенсійної реформи, Трудового кодексу і нового Житлового кодексу, а також законопроект «Про вищу освіту». На думку протестуючих, Конституція, 15-річчя якої відзначається, не є перешкодою для антисоціальної політики. “Гарантія прав — класова боротьба, не Конституція“, — промовляв один з плакатів.

Пенсійна реформа, на прийнятті якої наполягає МВФ, різко погіршить добробут більшості громадян, які змушені будуть працювати довше і отримувати меншу пенсію. Зокрема, законопроектом передбачається ввести накопичувальну пенсійну систему замість діючої солідарної, що в умовах означатиме запровадження масштабної фінансової афери за рахунок звичайних людей. Пенсійна «піраміда» буде більш сильним і болісним ударом, ніж усі «МММ», разом узяті.

Трудовий кодекс, який проштовхує керівник Федерації профспілок України Василь Хара разом з організаціями роботодавців, спрямований на радикальне погіршення становища найманих працівників. Роботодавець отримає можливість вводити на своєму підприємстві робочий тиждень, довший за 40 годин, а також приймати власні «нормативні акти», які замінятимуть законодавство України. Він матиме змогу вести відеоспостереження за працівниками і звільняти їх за власним бажанням. Права і повноваження профспілок буде радикально скорочено — віднині дозволяється звільнення всупереч позиції профспілки.

Новий Житловий кодекс не лише поставить усіх мешканців багатоквартирних будників у феодальну залежність від приватних ЖЕКів – «управляючих контор» — але й передасть у власність мешканцям прогнилі труби, непрацюючі ліфти і затоплені підвали, які наразі належать державі. Держава не має наміру проводити перед цим капітальний ремонт усього цього «багатства», хоча мешканці квартир регулярно оплачують відповідні послуги в комунальних рахунках. До того ж, новий Житловий кодекс остаточно ліквідує право громадян на безкоштовне житло і полегшить процедуру виселення людей з їхнього помешкання в інтересах фірм-забудовників.

Проект Закону України «Про вищу освіту» не дарма викликав протести студентів. Його норми розширяють можливості для корупційного шантажу з боку адміністрацій ВУЗів, оскільки збільшується кількість оціночних підстав для виключення студентів. Так, передбачена норма про виключення за “академічний плагіат”, під яким розуміється навіть часткове відтворення інформації без зазначення джерел.

«Сьогодні зловживання з боку капіталу та чиновників можливі через пасивність народу, а в майбутньому численні порушення будуть узаконені за допомогою нормативних актів. Гарантії, які стали звичними і ледве забезпечують виживання народу, можуть перетворитись на недоступний привілей», — застерігає юрист профспілки «Захист праці» Віталій Дудін.

Учасники акції роздавали інформаційні матеріали про небезпеки, які несуть в собі ініційовані владою реформи, і обіцяли розгортання інформаційно-просвітницької кампанії протесту проти «авторитарної модернізації», яку прагне провести президент Віктор Янукович. Вони закликали міністра соціальної політики Сергія Тігіпка виконати свою обіцянку достроково і піти в відставку, захопивши разом з собою інших реформаторів: В. Януковича, М. Азарова, В. Литвина і П. Симоненка. На це натякав плакат “Тігіпко, будь мужиком, йди у відставку! Бігом”. «Затягування пасків, як цього хоче правляча коаліція, не буде. Нехай усі вони «з огидою» забираються геть, інакше неодмінно почнуться протести на зразок грецьких і іспанських», — попередив представник «Автономної спілки трудящих» Максим Нечипоренко.

http://samozahist.org.ua/?p=40256

Могила для марксизму

Автор: Іван Тертика, спеціально для «Помідору»

2f5787d-hghf Київський митрополит Петро Могила, якби він воскреснув зараз, то напевно би прив’язав би собі камінь на шию, та втопився би у Дніпрі, коли дізнався би, що у приміщенні Академії, яка носить його ім’я, в стінах, яків він збудував, проходять сатанинські зборища прибічників Карла Маркса, того самого Маркса, який казав, що релігія – це опіум для народу. Але це правда. 22-25 червня цього року в Києво-Могилянській Академії пройшов міжнародний семінар «Постсталінські диспозитиви: ідеологія та кіно після 1956 р.». Вчені з Англії, Канади та України, які брали в ньому участь, робили вигляд ніби марксизм – це щось наукове та актуальне у сучасному світі, а винуватими у всіх злочинах Совєцької держави є сталінська бюрократія, світовий ринок, державний капіталізм чи навіть «державна буржуазія», а сам марксизм, соціалізм чи комунізм – це добре. І це все слухали кілька десятків зовсім юних студентів, які могли це сприйняти всерйоз!

Хто за цим усім стоїть? Можливо це зловісна «рука Москви»? Два роки тому при Адміністрації Президента Російської Федерації була утворена Комісія по протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії (от якби ті фальсифікації були на користь інтересам Росії – то інша річ) , яку очолив сам голова адміністрації президента РФ С.Наришкін. Вона проводить міжнародні конференції, в тому числі за межами Росії, видає журнали тощо. Але в них щось згадок про Маркса і марксизм не помітно: росіяни розумніші за нас, вони давно зрозуміли, що всерйоз носитися із цими утопічними ідеями можуть хіба що хворі на голову люди.

«Іти вперед з обличчям, зверненим назад» — це тема лекції, яку прочитав професор, завідувач кафедри культурології НаУКМА Михайло Собуцький. Він розповів присутнім про те, як змінювалося радянське кіно в 1950-ті- 1960-ті роки, сильні традиції патріархату в ньому, коли вищим моральним авторитетом був батько родини, та проводив чомусь паралелі із американським кіномистецтвом того часу. Мовляв, Рональд Рейган у фільмі «Закон і порядок» так само сидить на коні на тлі гірського пейзажу, як і радянські актори.

«Марксисти-гуманісти в Україні після 1956» — це вже доповідь англійського історика Кріса Форда, який насмілився нагадати сучасним моральним авторитетам нації, таким як академік Іван Дзюба, що свій авторитет вони здобули саме як марксисти, які із марксистських позицій критикували політику КПРС. Зокрема книга Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка поширена була у самвидаві із 1965 р. і перевидана у 1998 та 2005 р. видавництвом «Києво-Могилянська Академія», просто переповнена цитатами із Маркса й Леніна, посланнями на протоколи з’їздів РКП(б), замість того аби цитувати Донцова або Ніцше. Сам Іван Дзюба вже давно пояснив, що всі ті марксистські фрази були лише даниною тоталітарному суспільству. Правий таки напевно історик Анатолій Русначенко, який, відповідаючи Крісу Форду, зауважив, що так звані марксисти-гуманісти перебували на узбіччі національно-визвольного руху в Україні 1950-1980-х років.

«Переосмислюючи пост-сталінізм як класову історію» так називалася лекція канадського історика Сергія Єкельчика (Університет Вікторії) автора книги «Імперія пам’яті», виданої англійською та українською мовами. В своїй доповіді він звернув увагу на те як зникають терміни «класи» та «класовий підхід» в офіційній радянській пропаганді після прийняття сталінської конституції 1936 р. Ця конституція, як відомо надала громадянські права колишнім поміщикам, буржуазії, духовенству, поліцейським тощо. Тепер на місце пролетаріату приходить великий російський народ. Поряд із ним був народ український. Спочатку теж великий, але потім цю велич ми якось загубили. «Бійці Червоної Армії не хочуть воювати проти фінів, бо кажуть, що фіни теж пролетарі», — доповідав в 1940 р. начальник Головного політичного управління Червоної Армії Лев Мехліс наркому оборони Климу Ворошилову. «Ми не пролетарі, ми – росіяни, великий російський народ. Й ми не допустимо, щоби якісь там фіни нас не поважали», — відповідав Ворошилов. Відповідно була перебудована й пропаганда.

«Соціалізм чи державний капіталізм: Радянський Союз з точки зору марксизму» — таку лекцію прочитав у п’ятницю якийсь вільний дослідник Андрій Здоров. Це взагалі було нагромадження вар’ятів: лідерка лівих есерів Марія Спірідонова, англійський соціаліст Тоні Кліфф, азіатський спосіб виробництва, теорія модернізації, революція Мейдзі в Японії – все це знадобилося автору лише для того, аби заявити, що соціалістична революція в нас не позаду, а попереду, бо державний капіталізм нібито створив чисельний та освічений клас пролетарів. Де він їх бачив? Кому потрібна ця революція? Хіба мало в нас їх було?

«Радянська держава, спосіб виробництва і соціальна формація: 1956 – 1986» — це була тема лекції Марка Бойцуна, професора факультету юриспруденції, управління і міжнародних відносин Лондонського Столичного університету. Нажаль цю лекцію він читав англійською мовою, тож справжні патріоти його не зрозуміли. Хоча його батько у свій час був вояком дивізії «Галичина», а сам Марко народився в Австралії, але й він встиг побувати троцькістом і досі вважає себе лівим.

В останній день семінару в суботу відбулася презентація дослідження радянського кіно, виконаного студентами та випускниками Могилянки. Зокрема аналізувалися такі фільми як «Добро пожаловать или посторонним вход воспрещен» про піонерський табір та «Отроки во Вселенной» про подорож у космос дітей, як стають дорослими. Природно виникає запитання: Коли вже станемо дорослими ми? Доки будемо ходити, як українці кінці 19 століття із томиком Шевченка в одній кишені та томиком Маркса в іншій? Це питання залишається відкритим.

В Днепропетровске впервые прошёл антифашистский марш

Вечером 25 июня антифашисты Днепропетровска провели марш памяти ко Дню начала Великой Отечественной Войны. Также его посвятили погибшим от рук неонацистов. Представляем вашему вниманию впечатления одного из участников:

y_1f089ef1 Мы собрались за пару часов до начала митинга и попали под сильнейший ливень. Все промокли и уже готовились к маршу под дождем, но к началу шествия он прошел. В 20.40 стартуем с баннерами от танка до памятника Славы. Все это время заряжаем «Никто не забыт, никто не прощен», «Нацисты убивают – Власти покрывают», «Свободу Денису Солопову» и прочие.

«1941-2011 – борьба продолжается» — написано на лицевике колонны из 30 человек. Среди участников также гости из Никополя, Орджоникидзе, Харькова и Запорожья.

При виде шествия прохожие замолкают и рассматривают баннеры. У некоторых испуганный вид, что неудивительно – это первый антифашисткий митинг в Днепропетровске. До этого жители города были свидетелями только праворадикальных тусовок, проходящих в центре под прикрытием флагов ОУН-УПА и партии Сволот….Свобода.

«Вам делать нечего?» — кричит нам один из прохожих у киоска. Он явно не понимает, что заряжают люди в масках. Спустя пару секунд до мужика доходит и он замолкает.

Во время митинга «вербуются» двое парней, которые гуляют возле танка.

«Только что об этом говорили! – удивляются они. – И так совпало!».

Парни присоединяются к шествию. Правда, они не понимают, почему участники митинга в масках и что значат некоторые лозунги.

Мимо проезжает ментовская тачила, притормаживает, но не останавливается. Конечно, мы ожидали встречи с правоохранителями и подготовились к ней. На руках у нас была копия уведомления властей о предстоящем митинге. К слову, в горсовете неделю испытывали наши нервы распоряжениями местного исполкома, которые якобы выше конституционных норм. В частности, о местах проведения митингов и сроках подачи мифического «разрешения». Благодаря знакомым правозащитникам мы нашли выход из ситуации.

На подходе к памятнику Славы зажигаем фаера и дымы, это делает шествие еще более эффектным. Уже на месте посвящаем погибшим минуту молчания. Благодарим приезжих за участие и прощаемся до новых встреч в эфире.

Этим маршем мы выражаем уважение каждому, кто погиб за нашу жизнь и свободу. Тем людям, которые никогда не отступали назад и достигали своей цели. Только благодаря им мы сейчас живем под мирным небом.

Также марш посвящен ребятам, погибшим от рук неонацистов. Они отстаивали память и честь наших предков, борясь с фашистской мразью на улицах городов.

Только вместе, стоя плечом к плечу, мы сможем преодолеть любые преграды, как это делали наши деды. Главное, оставаться честным перед самим собой, быть верным своим принципам и никогда не сдаваться, несмотря на потери и трудности жизни.

Проект 161

16 тонн

Эта знаменитая песня – повествование о тяжёлом положении шахтёров на угольных шахтах, когда практиковался даже детский труд, и закабалении трудящихся масс угледобывающими компаниями. Жильё предоставлялось компанией, и оплата за него вычиталась из заработка. За свой труд работники получали только кредит в магазине компании и не имели наличных денег, поэтому, даже не было речи о каких-либо накоплениях и сбережениях.

От “Братьев-мусульман” откололось левое крыло

0_39b06_eb3336f_XL Главная политическая сила Египта, движение "Братья-Мусульмане" переживает тяжелый кризис накануне сентябрьских выборов, которые должны решить судьбу самой населенной страны арабского мира.

На днях в движении произошел очередной раскол, и его покинула значительная часть активистов во главе с видным деятелем Халедом Даудом.

Дауд организовал новую политическую партию, которая получила название Эр-Рияда ("Пионеры"). "Пионеры" заявили, что ислам является лишь основой культурной жизни Египта, но не может определять устройство политической жизни. Дауд говорит: "Культура Египта – исламская, о чем тут можно спорить?"

Люди Дауда составляли так называемый реформистский блок в "Братьях-Мусульманах" и критиковали высшее руководство за недемократические методы и отказ видеть реалии современной жизни. Они также выступают против ведения шариата в Египте, что является краеугольным камнем политической программы "Братьев-Мусульман". Представители партии заявляют, что будут бороться за права всех египтян, “даже атеистов”.

Эксперт по египетскому исламизму Хоссам Тамам говорит: "От всех этих расколов пострадают, прежде всего, "Братья-Мусульмане". Эр-Рияда очень значительна. Впервые в истории появилась исламистская партия, не требующая установления шариата".

Занятость по-одесски

picture-300h Как утверждает одесское областное главное управление статистики, в мае «14 тысяч работников области находились в условиях вынужденной неполной занятости – трудились неполный рабочий день или находились в вынужденном отпуске. Из них в неоплачиваемых отпусках были 1,7 тысячи человек». При этом статистика учитывает лишь те менее 40% жителей региона в возрасте от 16 до 60 лет, которые официально числятся занятыми.

Львів – не місце для провокацій

Від редакції. З кожним днем ліві, соціалістичні та лібертарні ідеї все більше поширюються в Україні, в першу чергу, серед молоді. Вони мають своїх прихильників і у західному регіоні. Йдеться, в першу чергу, про рух Соціальний Опір, який об`єднує молодих анархістів, революційних соціалістів й антифашистів. Активісти “Соціального Опору” висловили своє ставлення і до спекуляцій політиків щодо відзначення 22 червня у Львові. Їм слово:

22 червня 2011 року у Львові місцевими та тернопільськими активістами Соціального Опору була організована та проведена акція, якою засуджувалися провокуючі дії "комуністів" та націоналістів щодо розпалювання ворожнечі між українським народом.

«Соціальний Опір» притримується точки зору, що в цей день, 70-ту річницю початку війни гітлерівської Німеччини проти Радянського союзу, слід вшановувати пам’ять усіх людей, які загинули, виконавши роль розмінних монет в руках своїх тиранів.

Вивісивши в центральній частині банер з надписом «Львів – не місце для провокацій», анархісти показали своє негативне ставлення до обох політичних сил, які діють відверто в інтересах існуючої влади.

Також були розповсюджені листівки з наступним текстом:

Львів’яни та гості міста!

Сьогодні, 22 червня ряд організацій збирається провести провокативні дії у нашому славному Львові. Зокрема, так звана «Комуністична партія» збирається мобілізувати «комуністів» зі всієї України та країн ближнього зарубіжжя, щоб помститися «бандеро-фашистам» за події 9 травня.

Ми, революційні соціалісти, та анархісти, учасники руху «Соціальний Опір» різко засуджуємо будь-які спроби дестабілізувати ситуацію у м. Львові та зіпсувати його імідж, як міста – перлини Західної України.

Ми є противниками російських імперіалістів, які прикриваючись червоними знаменами, рвуться насаджувати свої нікому непотрібні цінності у нас на Галичині. В той же час ми не можемо погодитися з позицією українських націоналістів, котрі застосовують насильство проти звичайних робітників, яким промили мозок пропагандисти провладної “червоної” партії.

Ми схиляємось до думки, що організовуючи різного роду конфлікти на ідеологічному ґрунті, капіталісти, що сидять при владі, намагаються відвернути увагу пересічних українців від нагальних соціальних та економічних проблем.

Ціль правлячих класів сьогодні — розділити українське суспільство, задати виключно націоналістичний дискурс, направити соціальне невдоволення у вигідне для капіталу русло. Тема Другої світової війни, безперечно, є гострою для України, але 20 років нічого подібного не відбувалося. Людям нав’язують суперечки про історію, мову, культуру, спеціально протиставляють їх одне одному. А в цей час — як ніколи форсовано! — проводяться неоліберальні реформи, остаточно демонтується соціальна сфера, звужуються права і свободи громадян. І Партія регіонів грає в цю гру у гарній комбінації зі “Свободою”, імітуючи політичний процес.

Таким чином, закликаємо усіх свідомих людей, в яких ще залишилася власна голова на плечах та можливість адекватно сприймати ситуацію, бойкотувати різного роду провокуючі акції, та звернути свій гнів на буржуазну владу, котра розділяючи нас, тільки наживається на тому, що робочий народ воює між собою!

Основи православної культури…

bi17 На Черкащині розгорається скандал, у центрі якого опинився місцевий священик. Тридцятирічний служитель церкви побив пенсіонерку, а потім утік.

Гуркіт вхідних дверей та дзвін розбитого посуду — все, що пам’ятає ця жінка про візит до її оселі місцевого священика. Не встигла шістдесятирічна парафіянка привітатися, як він загилив їй ногою в голову.

Людмила Борисівна, постраждала: Я підняла голову, і побачила, як у тумані лице перекошене батюшки, підняту руку і сіру футболку. Після того я відключилася.

Попри відчайдушні крики жінки, нападник дав ще кілька влучних копняків їй у голову й вискочив з хати. На подвір’ї панотець мало не збив з ніг хазяйчиного сина, що прибіг на материн лемент.

Юрій, син постраждалої: Сиділа в кріслі в крові. Голова розбита була, по полу скрізь кров, штори лежали порвані. Потім я зайшов на кухню. Там був безлад, побита посуда, їда розкидана по всій кухні і по ванні.

Чоловік спробував наздогнати кривдника, та його і слід запав. А шукати селом часу не було — по матір уже приїхала "швидка". Зустріч із панотцем закінчилася для постраждалої численними забиттями, гематомами та струсом мозку. За два тижні, що жінка пробула в лікарні, її кривдник вибачитися так і не прийшов.

За матеріалами НТН