ТЕГЕРАН. 27 ДЕКАБРЯ 2009 ГОДА

20 декабря 2009 года умер один из главных идейных противников иранского режима — аятолла Хосейн Али Монтазери. Наверное, президент страны Махмуд Ахмадинеджад поначалу отнес эту новость к разряду хороших, но дальнейшие события, скорее всего, вынудили его пожалеть о смерти аятоллы.

Похороны Монтазери дали оппозиции отличный повод, чтобы вывести на улицы десятки тысяч людей. Борцы с режимом Ахмадинеджада, как раз восстановившие силы после летней волны беспорядков, снова начали акции неповиновения.

Своего пика оппозиционные выступления достигли к концу недели. 27 декабря во время столкновений на улицах Тегерана были убиты от 4 до 15 человек. Данные о потерях разнятся, как и предполагаемые обстоятельства смерти оппозиционеров. По официальной версии, двое из погибших стали жертвами ДТП, а еще двое упали с моста. Оппозиция в свою очередь утверждает, что демонстранты были застрелены полицейскими.

 

ТАЄМНИЦЯ: ЯК БАГАТСТВО СТВОРЮЄ БІДНІСТЬ У СВІТІ

Автор:  Майкл Паренти

Перевод: Артем Чапай

1908 Існує «таємниця», яку ми повинні пояснити. Як так стається, що з разючим зростанням корпоративних інвестицій, закордонної допомоги та міжнародних позик бідним країнам –так само разюче зростає і бідність по цілому світу? Кількість людей, які живуть у бідності, збільшується швидше, ніж населення світу. Як це зв’язати докупи?

Впродовж останніх півстоліття промисловість і банки США (та інші західні корпорації) масово інвестують у бідні регіони Азії, Африки та Латинської Америки, відомі як «Третій світ». Транснаціональних інвесторів приваблюють багаті природні ресурси, високий прибуток внаслідок низькооплачуваної праці, а також майже повна відсутність податків, природоохоронних правил, необхідності забезпечення соціальних гарантій для робітників тощо.

Уряд США субсидує цей відтік капіталу, надаючи корпораціям податкові пільги на їхні закордонні інвестиції, ба навіть сплачуючи частину витрат на переміщення бізнесу – часто викликаючи обурення профспілок вдома, які бачать, як їхні робочі місця випаровуються.

Транснаціональні компанії витісняють місцевий бізнес у Третьому світі та займають його ринки. Агропромислові картелі США, значною мірою субсидовані за рахунок американських платників податків, викидають надлишкову продукцію на ринки інших країн за демпінговими цінами, розорюючи таким чином місцевих фермерів. Як описує Крістофер Кук у своїй «Дієті для мертвої планети», вони експропріюють найкращі землі у цих країнах для вирощування рентабельних культур на експорт – зазвичай монокультурних насаджень, які вимагають значної кількості пестицидів, залишаючи дедалі менше площі для сотень видів продукції, яку вирощують органічно та яка годує місцеве населення.

Витісняючи місцеве населення з його земель і позбавляючи його самодостатності, корпорації створюють переповнені робочі ринки людей на межі відчаю, які вимушені жити в міських нетрях і гарувати за мінімальну зарплату (коли можуть знайти роботу), часто всупереч законам тієї ж країни про мінімальну заробітну платню.

На Гаіті, наприклад, робітникам платять 11 центів на годину – такі корпоративні гіганти як Disney, Wal-Mart та J.C. Penny. Сполучені Штати – одна з тих небагатьох країн, які відмовилися підписати міжнародну конвенцію про заборону дитячої праці та примусової праці. Ця позиція випливає з практики використання дитячої праці американськими корпораціями у Третьому світі та й у самих США, коли діти від 12 років потерпають від високого рівня робочого травматизму та смертності, й часто їхня зарплатня нижча за мінімальну.

Заощадження, які великий бізнес пожинає за рахунок дешевої робочої сили за кордоном, не виражаються в нижчих цінах для клієнтів у інших місцях. Корпорації займаються аутсорсингом у далекі краї не для того, щоб споживачі у США могли заощадити гроші. Вони роблять це для того, щоб збільшити маржу власного прибутку. В 1990 році туфлі, зроблені індонезійськими дітьми, що працюють по 12 годин на день за 13 центів на годину, мали собівартість 2,60 долара – однак у США все одно продавалися по 100 доларів.

Закордонна допомога США зазвичай працює рука в руку з транцнаціональними інвестиціями. Вона субсидує будівництво інфраструктури, якої потребують корпорації у Третьому світі: це порти, дороги, переробні заводи.

Допомога урядам Третього світу надається з певними умовами. Часто її треба витрачати на американську продукцію, а країна-реципієнт повинна надавати переваги інвесторам-компаніям зі США, зменшуючи таким чином споживання створених у країні товарів і продуктів на користь імпортних – створюючи ще більшу залежність, голод і борг.

Значна частина грошей від допомоги так і не побачить денного світла – вона йде прямо в особисті валізи чиновників із липкими пальцями в країнах-реципієнтах.

Допомога (свого роду) походить і з інших джерел. У 1944 році Організація Об’єднаних Націй створила Світовий Банк та Міжнародний Валютний Фонд (МВФ). Кількість голосів у обох організаціях визначається фінансовим внеском тієї чи іншої країни. Як найбільший «донор», США домінують за кількість голосів; слідом ідуть Німеччина, Японія, Франція та Великобританія. МВФ оперує непублічно за допомогою обраної групки банкірів і фінансистів переважно з багатих країн.

Вважається, що Світовий банк і МВФ мають допомагати країнам у їхньому розвитку. Те, що відбувається насправді – зовсім інша історія. Бідна країна позичає у Світового банку, щоб розбудувати певний аспект своєї економіки. Якщо вона не зможе виплатити високий відсоток через зменшення експортних продаж чи з якоїсь іншої причини – вона повинна позичати знову, цього разу у МВФ.

Але МВФ змушує погодитися на «програму структурного пристосування», вимагаючи він країн-боржників надати податкові пільги транснаціональним корпораціям, зменшити зарплати й не намагатися захистити місцевий бізнес від імпорту та купівлі закордонним капіталом. На країни-боржники здійснюється тиск із тим, щоб вони приватизували свою економіку, продаючи за скандально низькими цінами шахти, залізниці тощо, які перебувають у державній власності, приватним корпораціям.

Їх примушують дозволяти повну вирубку лісів та дочиста виснажувати поклади корисних копалин, без огляду на екологічну шкоду. Країни-боржники також мусять скоротити субсидії на охорону здоров’я, освіту, транспорт і їжу, менше витрачати на потреби власного народу для того, щоб мати більше грошей на виплату відсотків по боргу. Від них вимагають вирощувати сільськогосподарські культури на експорт, тож можливість цих країн прогодувати власне населення зменшується ще сильніше.

Так і відбувається по цілому Третьому світу: реальні зарплати падають, національний борг зростає до такої межі, що виплати за боргом поглинають майже всі прибутки бідніших держав від експорту. Це спричиняє подальше збідніння, а країна-боржник ще менше в змозі забезпечити те, чого потребує її населення.

Тож тут ми пояснили «таємницю». Звичайно, це зовсім не таємниця, якщо ти не тримаєшся за містифікацію про те, що багатство начебто «перетікає» зверху вниз. Чому бідність поглибилася, тоді як закордонна допомога, позики й інвестиції збільшилися? Відповідь: позики, інвестиції та більшість форм допомоги розроблено не з тим, щоб боротись із бідністю, а з тим, щоб збільшувати багатство транснаціональних інвесторів за рахунок місцевого населення.

Нема ніякого перетікання багатства вниз – тільки закачування його вгору від гаруючої більшості до грошовитої меншості.

Деякі ліберальні критики у своєму одвічному нерозумінні роблять висновок, що закордонна допомога та структурні пристосування МВФ і Світового банку «не працюють»; вони відзначають, що кінцевим результатом є менша самодостатність і більша бідність країн-реципієнтів. Чому ж тоді багаті країни-учасники продовжують фінансувати МВФ і Світовий банк? Хіба їхні лідери просто менш розумні за критиків, які продовжують вказувати їм, що їхня політика має протилежний ефект?

Ні, це критики дурні – а не західні лідери й інвестори, які володіють такою значною часткою світу й насолоджуються таким величезним багатством і успіхом. Вони продовжують програми допомоги та міжнародних позик саме тому, що такі програми працюють. Питання в тому, працюють для кого? Кому вигідно?

Метою їхніх інвестицій, позик і програм допомоги не є допомога масам в інших країнах. Оце вже точно не той бізнес, у якому вони працюють. Мета – служити інтересам глобального накопичення капіталу, захоплювати землі та місцеві економіки народів Третього світу, монополізувати їхні ринки, зменшувати їхню зарплатню, зв’язувати їхню працю величезним боргом, приватизувати їхній сектор громадських служб, перешкоджати перетворенню цих країн на конкурентів у торгівлі, не дозволяючи їм нормально розвиватися.

У цьому відношенні інвестиції, закордонні позики та програми структурного пристосування насправді чудово працюють.

Справжня таємниця полягає в тому, чому деякі люди вважають такий аналіз настільки невірогідним, «конспірологічними» домислами? Чому вони скептично ставляться до думки, що правителі США свідомо й умисне проводять таку безжальну політику (зменшення зарплат, скорочення природоохоронного захисту, знищення публічного сектору, урізання гуманітарних програм) у третьому світі? Адже ці ж правителі проводять практично ту ж політику у своїй власній країні!

Хіба не пора ліберальним критикам припинити думати, що люди, які володіють значною частиною світу – й хочуть володіти ним повністю – «некомпетентні», чи «помиляються», чи «не бачать побічних наслідків своєї політики»? Ти не дуже розумний, якщо думаєш, що твій ворог дурніший за тебе. Вони знають, у чому полягає їхній інтерес – це повинні знати й ми.

Інфопорн

ВЫБОРЫ-2010. ВЗГЛЯД СЛЕВА. ЧАСТЬ ВТОРАЯ

Редакция интернет-журнала “Помидор” продолжает знакомить читателей с позициями левых организаций Украины по вопросу предстоящих выборов президента. Сегодня вашему вниманию предлагается точка зрения инициативной группы “Украинский коммунистический рабочий союз”.

На этих выборах единственным приемлемым решением является голосование против всех политических фигур представленных в избирательных списках. Массовое голосование против представленных кандидатур является наиболее адекватным выражением протеста против диктатуры капитала. Равно как и неявка на избирательные участки, оно ставит под угрозу сам факт выборов. Однако если в случае пониженной явки выборы проводятся повторно, по тем же спискам кандидатов, то срыв выборов массовым протестным голосованием закрывает путь участникам первого тура к перевыборам.

Мы выступаем за упразднение должности президента страны такой, кокой она существует сегодня. Наличие такого объема полномочий как управление внутренними войсками, право ветировать законопроекты и издание указов не должно находиться в руках одной конкретной личности. Должность главы державы со всем объемом рычагов управления является прямой предпосылкой для введения единоличного правления и диктатуры. Подобная угроза буржуазной демократии может обернуться ужасающими последствиями для рабочего движения, которое в условиях диктатуры не будет иметь даже номинальных возможностей для реализации своих задач.

Полностью с позицией УКРС вы можете ознакомиться здесь: http://ukrs.narod.ru/

Technorati Теги: ,

МАНИФЕСТ “КОМИТЕТА 19 ЯНВАРЯ”

Российские антифашисты планируют провести шествие в годовщину убийства Станислава Маркелова и Анастасии Бабуровой и призывают к солидарности.

Мы, инициаторы антифашистского шествия 19 января 2010, ровно год спустя после убийства Станислава Маркелова и Анастасии Бабуровой, 8481949приглашаем присоединиться к кампании против нацистского террора.

Слово "фашизм" сегодня максимально девальвировано. Трудно найти политическую силу, которая не клеймила бы "фашистами" своих противников. Но существуют и осмысленные толкования этого термина. Многие из них напрямую связаны с происходящим в современной России.

Для одних фашизм – это проявление крайней нетерпимости, свойственной авторитарному обществу. Для других – идеология эксплуатации и принуждения, уходящая корнями в колониальную эпоху. Для третьих – использование властью подконтрольных боевых кадров для подавления демократических сил. Для четвёртых фашизм — это то, что убивает хороших людей, таких, как адвокат Станислав Маркелов и журналистка Настя Бабурова, молодые антифашисты Федор Филатов и Иван Хуторской, учёный Николай Гиренко, шахматист из Якутии Сергей Николаев, программист из Бурятии Баир Самбуев и ещё сотни людей. Они не делят своих врагов на русских и нерусских, взрослых и детей, священников и посетителей панк-концертов, молодых активных ребят и беззащитных дворников из Средней Азии.

Но дело не в определениях. Все убийцы — выходцы из определённой среды. Из одной и той же среды.

Их можно победить только совместными усилиями – преодолев барьеры между разными политическими активистами, а также между активистами и людьми, не доверяющими политикам и не включёнными в политический процесс. Для этого мы создаём антифашистскую инициативу, которая могла бы объединить людей разных политических взглядов и гражданских позиций — а также всех, кто считает себя "аполитичным", но уверен, что подъём фашизма в России требует внятного ответа.

Нацисты изменились. Они уже не просто громят рынки — они их взрывают. А заодно взрывают железнодорожные пути, концерты, церкви, кафе и подъезды политических оппонентов. Фашисты теперь не только бьют прохожих, они их убивают. Неонацистский террор стал реальностью.

Стоит ещё немного подождать, и наша страна может превратиться в поле для этнических чисток и межнациональной войны. Мы обращаемся ко всем, кто не хочет ждать. Действуйте, проявите свою гражданскую позицию доступным для вас способом.

Мы также призываем известных и уважаемых людей — учёных, художников, писателей, интеллектуалов — поддержать своим авторитетом нашу инициативу. Мы считаем, что противодействие нацистской заразе в России нужно вывести на новый, солидарный и массовый уровень, преодолеть рамки молодёжных субкультур и групп гражданских активистов. Обоснованная неприязнь к "политике" не должна мешать осмыслению угрозы нацизма.

Сегодня главными задачами мы считаем: лишить нацистов и расистов явной и закамуфлированной поддержки со стороны чиновников, устранить представителей ультраправых из официальной политики, предотвратить использование праворадикальных группировок против гражданских и политических активистов.

Мы призываем людей в разных городах и странах выйти на улицы 19 января 2010 года и проявить солидарность с нашей инициативой.

Источник:
http://19jan.ru/

МАССОВЫЕ ПРОТЕСТЫ РАБОТНИКОВ БЫВШИХ ПРЕДПРИЯТИЙ TEKEL В АНКАРЕ

Около 10 000 человек – работников, членов их семей и тех, кто пришел поддержать их из чувства солидарности – вышли на акцию в Анкаре, протестуя против решения правительства закрыть в конце января 2010 года бывшие склады TEKEL.

После продажи в феврале 2008 года табачного производства TEKEL (Турецкой табачно-алкогольной монополии) компании BAT, государство сохранило контроль над 40 складами табачного листа и полуфабриката. Tekgida-Is, членская организация IUF, представляющая работников TEKEL, не раз пыталась добиться от правительства начала переговоров о судьбе занятых здесь 12 000 человек. И вот теперь, проигнорировав все призывы профсоюза, чиновники просто решили выкинуть этих работников за ворота, оставив на произвол судьбы всего более 40 000 человек, включая членов семей увольняемых.

15 декабря рабочие из 106 провинций Турции начали прибывать на автобусах в Анкару. Акция протеста прошла перед зданием правящей Партии справедливости и развития. Митингующие были окружены полицией, которая также задержала прибывающие автобусы с работниками на въезде в центр города.

В результате полицейского насилия многие участники демонстрации оказались в больницах, а президент Tekgida-Is Мустафа Тюркел был арестован.

ПЕРЕЙДИТЕ ПО ЭТОЙ ССЫЛКЕ И ОТПРАВЬТЕ СООБЩЕНИЕ ПРАВИТЕЛЬСТВУ ТУРЦИИ — СРОЧНО!

Говорит Мустафа Тюркел: «Рабочие TEKEL, собравшиеся в Анкаре, не разъедутся, пока не будет найдено решение конфликта. Они добиваются своих законных прав. Политики решили уничтожить рабочие места на TEKEL. Но в таком случае они должны – по закону и по справедливости – предоставить людям другую работу».

http://www.iuf.org/cgi-bin/campaigns/show_campaign.cgi?c=466

СЕРГІЙ ЖАДАН. ІЗ ЗБІРКИ “КОЧЕГАРИ”

Один із них працював на ливарному.
Інший, молодший, на машинобудівному.
Вони зустрілись у себе на спальному,
коли повертались із роботи додому.

За їхніми робітничими рухами,
за їхніми словами — короткими й виваженими,
стояла вулиця з усіма звуками,
з усіма проблемами, складними й невирішеними.

Перший сказав: "Страйкуємо, товаришу.
Цехи наповнені сонячним пилом.
Паровози на сортувальному
пахнуть соняшниками та мастилом".

"Отримає все лише той, хто бореться.
Нехай відчують тепер різницю.
Незалежна профспілка на вашому боці", —
відповів йому другий і потиснув правицю.

І старший тримав собі у пам’яті,
стоячи у шкірянці потертій,
дві ходки — по
сто дев’яносто п’ятій
і двісті дев’яносто четвертій.

А молодший був у свої дев’ятнадцять
кращим бійцем у всьому місті
і щовечора тепер повертався з праці,
відкинувшись по президентській амністії.

І молодший дістав пачку з останньою цигаркою,
і сонце було вибите на руці у нього.
А старший не мав двох пальців, відрізаних болгаркою, —
великого і вказівного.

 

ВЫБОРЫ-2010. ВЗГЛЯД СЛЕВА

a-bolshevik-150

Вашему вниманию предлагается позиция одной из крупнейших левых организаций Украины – Организации марксистов – по поводу президентских выборов 2010 года.

Искать меньшее зло – обманывать себя. Нужно понять, что это выборы без выбора. За кого не проголосуешь, поддержишь укрепление капитализма и продолжение твоей собственной эксплуатации и угнетения, поддержишь дальнейшее закабаление рабочих, всех тех, за счет наемного труда которых господствующие в стране капиталисты увеличивают свои прибыли и поддерживают свое государство.

Что же тогда дают выборы?

В бюллетенях  по выборам президента Украины есть интересная строка – "Не поддерживаю ни одного кандидата". Отметка в этой строке позволяет проголосовать против всех кандидатов капиталистов. В России власть капиталистов уже ликвидировала эту строку – там избиратель обязан проголосовать за одного из ставленников крупного капитала.

Эта строка ничего не решает в отношении господства капиталистов и их представителей, утверждаемого в ходе выборов. Но она показывает, как барометр, насколько близка буря, которая их всех сметет. Она показывает настрой трудящихся на самостоятельную борьбу, а не на упование на доброго господина. Голосовать за эту строку призывает сегодня даже часть буржуазии – однако она неспособна показать массам позитивную альтернативу дискредитировавшим себя в их глазах кандидатам.

Что же делать?

Это главный вопрос. Поскольку нужно не надеяться на выборы, а именно делать, делать то дело, которое  только и позволяет отстаивать рабочим свое человеческое достоинство – бороться за свои права, за свой труд, за его достойную оплату и безопасную организацию, за возможность иметь достойное жилье, доступ к здравоохранению, учебе и проч.

У капиталистов и их государства все это приходится вырывать за счет различных форм организованного силового давления, поскольку для них интересы капитала составляют всю мораль, не поддающуюся ни увещеваниям, ни жалобам, ни состраданию. Сознательные рабочие это понимают, и до этого уже ведут борьбу за создание боевых профсоюзов, за возможность путем акций протеста и забастовок заставить капиталистов-собственников предприятий и фирм пойти на уступки. Важно помнить, что такие выступления могут быть удачными только при высоком уровне организации. Если вступить в бой с организованными структурами капиталистов без должной подготовки, организации и уровня сознания – такое выступление может быть использовано самими капиталистами в своих целях и привести к тяжелому поражению работников.

Но выборы тоже можно и нужно использовать в этом отношении. Подавляющее число наших капиталистов-собственников уже привязали себя к той или иной группировке буржуазии: кто к Ющенко записался (но таких осталось немного), кто к Януковичу, кто к Тимошенко, кто к Литвину и т.д. – то есть к тем, кто выдвигается на нынешних президентских выборах. Потому именно сейчас, во время выборов, капиталисты-собственники становятся более уязвимыми в отношении организованного рабочего протеста. Забастовка или даже угроза забастовки на предприятии в условиях выборов сразу же становится не просто конфликтом между наемными работниками и собственником, но и конфликтом между участниками президентской гонки. Ведь факт протеста сразу же может быть использован (и используется) политическими противниками в предвыборной борьбе. Это значит, что с целью недопущения подобного использования, собственники постараются поскорее замять конфликт и потому являются более покладистыми, чтобы не подложить свинью своему политическому лидеру. В таких условиях у работников появляется больше шансов на успех своего протеста, на возможность вырвать у собственника определенные уступки в интересах рабочих.

Следует помнить, что противоборствующие политические силы также будут пытаться использовать рабочий протест в своих узкополитических целях. Например, владельцы предприятий, являющиеся членами Партии Регионов уже неоднократно пытались «натравить» своих работников на правительство своего политического противника Тимошенко. Чтобы добиться успеха и не дать превратить себя в пешку в политической игре разных групп олигархии нужна верная стратегия, тактика и организация. Если всего этого нет – поражение неминуемо.

Сознательным рабочим понятен временный характер предвыборных уступок капиталистов. После выборов, опираясь на капиталистическое государство, они будут пытаться вернуть все свои потери за счет новых увольнений, снижения оплаты труда и усиления эксплуатации. Сопротивление этим процессам возможно только на основе крепких организаций наемных работников. Потому нужно сменить тех профсоюзных лидеров, которые не умеют или не хотят активно бороться.

«Нет выборам без выбора!»
«Ни одного голоса кандидатам-2010!»
«Права не дают! Права берут!»
«Не выбирай, а протестуй!»

Ознакомиться с позицией Организации марксистов полностью вы можете здесь: http://marx.org.ua/2008-04-23-09-06-29/1-articles/610-2009-12-13-20-57-55